запропонувала:
– Може, нам варто зробити нове гасло: «Йолопам вхід заборонено»? Можна було б зробити чудовий плакат.
Боббі взяв ручку і почав писати.
– Я відразу ж цим займуся. «Йолоп» – це одне слово чи два?
Клер не зважала на гумор колег, схоже, на неї найшло одкровення.
– Знаєш, ми завжди просто покладалися на Боба, щоб зрозуміти, хто підходить, а хто ні. Він умів розбиратися в людях. Але навіть він не міг охопити всіх. Він не міг проводити співбесіду з кожним кандидатом і приймати рішення про прийняття людей на роботу на кожному рівні. Гадаю, все стало занадто нечітким і пішло шкереберть.
Джефф, схоже, раптом пожвавився.
– Ну, гадаю, що це ми вже зрозуміли. Нам потрібно припинити брати на роботу людей, які не вміють працювати в команді. І нам доведеться визначити, скільки таких людей ще працюють тут, і потім змінити їх або звільнити.
Він зупинився і глянув у свої записи.
– Бо якщо ми цього не зробимо, я не бачу, як ми зможемо збудувати готель та нове крило лікарні в найближчі півтора року. – Джефф зупинився і перевів подих. – І хоч мені й неприємно це казати, я так само не знаю, як у такому разі ми зможемо втримати VB у бізнесі.
Джефф вирішив повернутися на майданчик Oak Ridge під час обіду, «щоб подивитися на ситуацію іншими очима», як він пояснив Клер та Боббі.
Дорогою зателефонував своєму кузену Бену.
– Хлопче, пам’ятаєш, я пропонував випити кави наступного тижня? – Не чекаючи відповіді, він продовжив: – Як щодо сьогодні в другій половині дня?
Бен підколов його:
– Ти настільки за мною скучив?
– Знаєш, так. І, можливо, я зможу поставити тобі кілька запитань.
– Про компанію?
– Щось на кшталт. Але не зовсім. Я поясню, коли тебе побачу. О пів на четверту тебе влаштовує?
– Як щодо четвертої? Я завершую роботу в офісі за чверть четверта.
– Тоді зустрінемося у Starbucks. Тій кав’ярні, що біля ресторану A&W збоку від шосе.
На той час, коли Джефф поклав слухавку, він уже під’їхав до нового торгового центру Oak Ridge. «Обожнюю те, що все тут настільки близько», – подумав він.
Оскільки будівельні бригади починають працювати раніше, ніж більшість людей, вони і обідають раніше. Хоча після полудня минуло небагато часу, всі вже працювали, тому Джефф зайшов до трейлера, щоб глянути, хто там є. За імпровізованим столом у кутку просторого трейлера сиділа Ненсі Морріс, порпаючись у паперах.
– Вибачте, – сказав Джефф.
Вона підняла голову і глянула на нього, але нічого не сказала.
– Привіт, я Джефф.
Вона відповіла так, ніби він був постачальником цементу:
– Так, я знаю. Ми якось перетиналася в офісі. Заходьте, будь ласка. – Ненсі вказала на складаний стілець по той бік її столу, але, схоже, ніяк не могла вичавити з себе посмішку. – Гадаю, я маю привітати вас із підвищенням.
– Ну, я хотів би, щоб це відбулося за інших
