інформацію у свідомості. Наміри виникають, коли людина свідомо бажає чогось або хоче щось зробити. Наміри є також бітами інформації – у формі біологічних потреб або засвоєних соціальних цілей. Вони діють як магнітні поля, переміщуючи увагу з одних об’єктів на інші, утримуючи наш розум зосередженим на стимулах, які в певний момент є пріоритетними. Ми часто даємо проявам інтенціональності інші назви, такі як інстинкт, потреба, прагнення або бажання. Але все це – поняття, які пояснюють нам, чому люди поводяться певним чином. «Намір» є більш нейтральним і описовим терміном; він не повідомляє, чому людина хоче зробити певну річ, а просто стверджує, що вона це робить.
Наприклад, коли рівень цукру в крові падає нижче від критичної точки, ми відчуваємо занепокоєння: може виступити піт, виникнути дратівливість і спазми в животі. Згідно з генетично запрограмованими інструкціями, щоб відновити рівень цукру в крові, ми починаємо думати про їжу. Ми шукатимемо харчі, доки не поїмо й не перестанемо відчувати голод. У цьому випадку можна сказати, що саме голод організував зміст свідомості, змусивши нас зосередитись на їжі. Але це вже інтерпретація фактів, безумовно, хімічно точна, але феноменологічно некорисна. Голодна людина не знає про рівень цукру в крові; вона знає лише, що в її свідомості є певна інформація, яку вона навчилася визначати як «голод».
Щойно людина усвідомлює, що голодна, вона дуже добре може сформувати намір роздобути їжу. Роблячи це, вона поводиться саме так, як діяла б, просто підкоряючись потребі або потягу. Але людина може й повністю ігнорувати почуття голоду. Вона може мати сильніші протилежні наміри, наприклад, схуднути, заощадити гроші або дотриматись посту з релігійних міркувань. Іноді, як у випадку з політичними демонстрантами, що прагнуть заморити себе голодом, намір здійснити ідеологічну заяву може переважити генетичні інструкції й призвести до добровільної смерті.
Наміри, що їх ми успадкували або набули, організовані відповідно до ієрархії цілей, які визначають їх пріоритетність. Для демонстранта мета домогтися певної політичної реформи може бути важливішою за все інше, включно із життям. Ця єдина мета превалює над усіма іншими. Більшість людей, однак, ставлять «розумні» цілі, що ґрунтуються на потребах їхнього тіла: прожити довго і зберегти здоров’я, займатися сексом, бути ситими й перебувати в комфорті – або на бажаннях, насаджених соціальною системою: бути законослухняними, старанно працювати, якомога більше витрачати, виправдати чиїсь очікування. Але в кожній культурі достатньо винятків, які показують, що цілі є досить гнучкими. Прагнення тих, хто відступає від норми, – героїв, святих, мудреців, художників і поетів, а також безумців і злочинців – інші, ніж у більшості людей. Існування таких особистостей є доказом того, що свідомість можна впорядкувати й виходячи з різних цілей і намірів. Кожен із нас вільний управляти своєю суб’єктивною реальністю.
Межі свідомості
Якби межі свідомості
