виступу, щоразу прагнучи побити свій рекорд. Як бігун, котрий тренується роками, аби підвищити на кілька секунд свій кращий результат на доріжці, Ріко тренується, покращуючи свій час на конвеєрі. З копіткою ретельністю хірурга він розробив власний порядок використання інструментів і виконання рухів. Його кращий середній показник за п’ять років – 28 секунд на одну деталь. Почасти він намагається поліпшити свою продуктивність, щоб заробити бонус і повагу керівництва. Але здебільшого він навіть не показує іншим, що випереджає їх, і його успіх проходить непоміченим. Йому вистачає усвідомлення того, що він здатний на це, бо коли він працює з максимальною продуктивністю, це переживання є настільки захопливим, що йому буває майже боляче сповільнитися. «Це краще за будь-що, – каже Ріко. – Це набагато краще, ніж дивитися телевізор». Ріко знає, що дуже скоро він досягне тієї межі, за якою більше не зможе покращувати свої робочі показники. Тому двічі на тиждень він відвідує вечірні курси з електроніки. Отримавши диплом, він шукатиме складнішу роботу, за яку, ймовірно, візьметься з таким самим ентузіазмом.
Пем Девіс набагато легше досягти цього стану гармонії й легкості під час роботи. Їй, юристу-початківцю в невеличкій компанії, пощастило брати участь у складних, важких справах. Вона годинами просиджує в бібліотеці, відстежуючи посилання та визначаючи можливі напрями дій для старших партнерів фірми. Часто вона настільки зосереджується на цьому, що забуває пообідати, а коли усвідомлює, що голодна, за вікнами вже темно. Коли вона занурена в роботу, жоден фрагмент інформації не пропадає марно, навіть якщо вона часом засмучується, то знає причину розчарування й вірить, що, зрештою, перешкоду буде подолано.
Ці приклади ілюструють те, що ми називаємо оптимальним переживанням. Це ситуації, в яких увагу можна вільно вкладати в досягнення цілей, тому що немає ні безладу, з яким треба боротися, ані загрози для Я, від якої треба боронитися. Ми назвали цей стан переживанням потоку, бо багато хто з опитаних використовує цей термін, описуючи свої відчуття на піку можливостей: «Я ніби плив», «Мене ніс потік». Це стан, протилежний психічній ентропії (іноді його називають негентропією), і ті, хто здатний його переживати, почуваються впевненіше, бо більше їхньої психічної енергії успішно вкладається в реалізацію цілей, які вони самі обрали.
Коли людина здатна організувати свою свідомість так, щоб переживати відчуття потоку якомога частіше, якість її життя неминуче покращується, тому що, як у випадку з Ріко і Пем, навіть зазвичай нудна робоча рутина стає цілеспрямованою й радісною. У потоці ми контролюємо свою психічну енергію, і все, що ми робимо, упорядковує нашу свідомість. Один із наших респондентів, відомий на Західному узбережжі альпініст, ось так лаконічно пояснює зв’язки між покликанням, що дає йому відчуття потоку, і рештою свого життя: «Це надзвичайно захоплює – досягати нових вершин у самодисципліні. Ти примушуєш своє тіло йти, все болить… А тоді ти озираєшся на те, що зробив, –
