у якій ми раптом висловлюємо нові для себе ідеї. Укладення вигідної угоди або будь-яка добре виконана робота – це радість. Кожне із цих переживань могло бути не дуже приємним у момент, коли відбувалося, але потім ми згадуємо про нього зі словами: «Це справді було добре», – і хочемо, щоб це повторилося. Після радісної події ми знаємо, що змінилися, що наше Я виросло: у певному сенсі ми в результаті стали більш складними.
Переживання, що приносять задоволення, можуть подарувати й насолоду, але це два досить різних відчуття. Наприклад, кожен отримує від їжі задоволення. Проте насолоджуватися їжею складніше. Гурман насолоджується їжею, як і кожен, хто приділяє їй увагу, достатню для того, щоб диференціювати різноманітні відчуття, які вона дає. Цей приклад показує, що задоволення ми можемо відчувати без будь-яких затрат психічної енергії, тоді як насолода переживається тільки в результаті спеціальної концентрації уваги. Людина може отримати задоволення без будь-яких зусиль, якщо стимулювати відповідні центри її мозку електричним струмом або хімічними препаратами. Але неможливо насолоджуватися грою в теніс, книгою або розмовою, якщо увага не сконцентрована на діяльності повністю.
Саме із цієї причини задоволення є таким швидкоплинним, а особистість не зростає внаслідок переживання приємних вражень. Її ускладнення відбувається в результаті вкладення психічної енергії в цілі, які є новими й відносно складними. Цей процес легко спостерігати в дітей: у перші роки життя кожна дитина – це маленька «машина, що навчається», вона опановує нові рухи, нові слова щодня. Пильна зосередженість на обличчі малюка, коли він засвоює кожну нову навичку, – свідчення насолоди, яку він отримує в процесі навчання. І кожне переживання такої насолоди ускладнює Я дитини, яка розвивається.
На жаль, цей природний зв’язок між зростанням і радістю, як правило, послаблюється з часом. Можливо, тому, що, коли дитина йде до школи, «навчання» починають нав’язувати їй ззовні, і радість від опанування нових навичок поступово зникає. Людині стає легше нікуди не виходити за вузькі межі особистості, сформованої в підлітковому віці. Якщо ж при цьому вона заспокоюється й починає вважати марнуванням психічної енергії її вкладання в опанування нового, що не приносить матеріальної вигоди, вона, зрештою, втрачає здатність насолоджуватися життям, і задоволення стає для неї єдиним джерелом позитивних переживань.
З іншого боку, багато людей здатні й далі отримувати насолоду від усього, що роблять. Я знав старого, що насилу перебивався з хіба на воду, торгуючи різним мотлохом в антикварній крамничці на одній із околиць Неаполя, яка належала його родині багато поколінь. Якось уранці небідна на вигляд американка зайшла до крамниці й, роззирнувшись навколо, спитала, скільки коштує пара дерев’яних putti в стилі бароко, цих маленьких пухких херувимчиків, таких милих серцям старих неаполітанських майстрів і їх сучасних імітаторів. Синьйор Орсіні, господар, назвав потрійну
