й запитаннями: «Чому я це роблю? Чи маю я робити це й далі?» Неодноразово ми ставимо під сумнів доцільність своїх дій і критично оцінюємо причини, що спонукали нас до їх виконання. Але в потоці немає необхідності розмірковувати – дія сама дивовижним і незбагненним чином рухає нас уперед.
Чіткі цілі та зворотний зв’язок
Домогтися такого повного занурення в переживання потоку можна тільки тоді, коли маєш чіткі цілі й можливість отримувати зворотний зв’язок. Тенісистка завжди знає, що вона має зробити – відбити м’яча на майданчик суперника. І щоразу, коли б’є по м’ячу, вона знає, наскільки добре вона це зробила. Цілі шахіста так само очевидні – поставити мат супернику раніше, ніж той поставить мат йому. З кожною дією він може оцінити, чи наблизився до цієї мети. Альпініст, який рухається вгору по вертикальній скелі, має дуже просту мету – завершити сходження без падіння. Щосекунди, година за годиною він отримує інформацію про те, що просувається до своєї головної мети.
Звісно, якщо людина вибирає легкодосяжну мету, успіх не приносить насолоди. Поставивши собі за мету залишитись неушкодженим, сидячи на дивані у вітальні, я можу цілими днями тішитись тим, що досягнув її, як і той скелелаз. Але це усвідомлення не робить мене надто щасливим, а знання скелелаза додає радості його небезпечному сходженню.
Деякі види діяльності вимагають тривалого часу, перш ніж удасться побачити їх плоди, але складові цілей і зворотного зв’язку теж дуже важливі для них. Один із прикладів – жінка 62 років, що живе в італійських Альпах. Вона розповіла, що найрадіснішими заняттями для неї завжди було доглядати корів і дбати про сад: «Я отримую особливе задоволення, викохуючи рослини: мені подобається бачити, як вони підростають із кожним днем. Це чудово». Хоча догляд за рослинами вимагає терплячого очікування, спостереження за їх зростанням дає потужний зворотний зв’язок, навіть у квартирах американських міст.
Інший приклад – одиночні навколосвітні подорожі океаном, під час яких людина часом пливе в невеликому човні, не бачачи землі, упродовж декількох тижнів. Джим Макбет, який досліджував феномен потоку в океанських подорожах, описує хвилювання, що його відчуває моряк, коли, після того як багато днів тривожно вдивлявся в порожні водні простори, розрізняє, нарешті, обриси острова, до якого плив, бачить, як той помалу виростає над горизонтом. Один із легендарних мандрівників так передає це відчуття: «Я… пережив відчуття задоволення в поєднанні з подивом: мої спостереження далекого сонця з хиткої платформи й пара простих таблиць… виявилось, здатні були привести мене до маленького острова на іншому краю океану». І ще: «Щоразу я відчуваю ту саму суміш подиву, любові й гордості, коли народжується ця нова земля, яка, здається, була створена для мене і мною».
Цілі діяльності не завжди такі очевидні, як у тенісі, й зворотний зв’язок часто є більш багатозначним, ніж проста інформація «я не падаю», яку отримує альпініст. Композитор, наприклад,
