не виникає кровотеча, наприклад, це означає, що конкретна процедура була успішна. Коли уражений орган видалений, завдання хірурга здійснено; залишається тільки накласти шви, що дає приємне відчуття завершеності дії. А психіатрію хірург зневажає ще більше, ніж терапію: за його словами, психіатр може проморочитись із пацієнтом десять років і, зрештою, так і не зрозуміти, чи допомагає тому лікування.
Але психіатр, який насолоджується своєю роботою, також може отримувати постійний зворотний зв’язок: із того, як пацієнт поводиться, з виразу його обличчя, сумніву в його голосі, змісту матеріалу, що обговорюється на терапевтичному сеансі, – всі ці біти інформації є важливими підказками, що їх психіатр використовує, контролюючи процес терапії. Відмінність між хірургом і психіатром у тому, що перший вважає фізичні прояви єдиним вартим уваги критерієм правильності своїх дій, тоді як другий сприймає як значиму інформацію сигнали, що відображають стан розуму пацієнта. Хірург засуджує психіатра за млявість, адже той зацікавлений у таких ефемерних цілях; психіатр убачає грубість у зосередженості хірурга на механіці.
Тип зворотного зв’язку, задля якого ми працюємо, залежить від внутрішніх причин і сам по собі часто не важливий: що зміниться, якщо я вцілю тенісним м’ячем між білими лініями, якщо знерухомлю ворожого короля на шаховій дошці або помічу проблиск розуміння в очах свого пацієнта наприкінці терапевтичного сеансу? Цю інформацію робить цінною символічне послання, яке вона містить: «Мені вдалося досягти мети». Таке знання створює порядок у свідомості і зміцнює структуру Я.
Майже будь-який вид зворотного зв’язку може принести радість, якщо він логічно пов’язаний із метою, в яку людина вкладає психічну енергію. Якби я налаштувався утримати тростину в балансі на кінчику носа, то споглядання тростини, що коливається вертикально над моїм обличчям, подарувало би мені коротку мить радості. Але кожен із нас з огляду на особливості темпераменту чутливий до певного спектру інформації, яку ми починаємо цінувати більше, ніж решта людей, і цілком імовірно, що зворотний зв’язок, який містить саме цю інформацію, буде для нас більш актуальним, ніж інші.
Наприклад, дехто народжується з винятковою чутливістю до звуку. Ці люди можуть розрізняти тони й півтони, розпізнавати й запам’ятовувати поєднання звуків краще, ніж більшість. Не дивно, що їх тягне до гри зі звуками; вони навчаються контролювати й формувати слухову інформацію. Для них важливий зворотний зв’язок полягає в можливості комбінувати звуки, створюючи або відтворюючи ритми та мелодії. З них виходять композитори, співаки, виконавці, диригенти й музичні критики. Дехто, навпаки, генетично надзвичайно чутливий до інших людей, і він навчиться звертати увагу на сигнали, які подають інші. Зворотний зв’язок, якого він шукатиме, – вираження людських емоцій. Деякі люди мають уразливе Я, що потребує постійного підбадьорення, і для них єдина інформація, яка має значення,
