чорт! Я ж не перевів годинник. Зараз у мене лондонський час.
– Ти ще встигнеш помитися після польоту.
Кімната Андрія нічим особливим не відрізнялась від тієї, яку тільки що заселив Тед, тільки виглядала більш обжитою. Вся стіна була заставлена книжками на саморобних стелажах (в Америці важко дістати книжкові шафи). Поблизу протилежної стіни ліжко. На столику біля вікна стояв комп’ютер.
Між ліжком і столиком з кутка виглядав невеликий сейф.
– У тебе і не вкрадеш! – захоплено сказав Тед.
– Через те і придбав його, – відказав Годинка.
Тед підійшов до стелажів. Книги в основному стосувалися української історії й ідеології, але одну полицю займали книги про нагороди.
– Цікавишся фалеристикою?
– Так, це моє захоплення. Я знаю про ордени практично все. Дивись. – Андрій взяв в руки книгу у червоній палітурці. – Це нагороди колишнього Союзу. А це американські. А ці – українські.
– А самі ордени маєш? – запитав Тед.
– Я не збираю нагород. Вважаю, що це в деякій мірі аморально. Нагороди люди отримували за заслуги перед своєю вітчизною, за пролиту кров у війнах, тому купляти за гроші ордени у людей, які чомусь хочуть їх продати, я не можу. Тому я збираю лише книжки.
– А як же бути з Брежнєвим? Він все життя вів медалезбір і нахапав понад двісті нагород з півсвіту.
– Повір моєму досвіду, що такі як він своїх орденів не віддають.
Андрій підійшов до сейфа і набрав код. Двері відчинилися. Всередині сейф був на половину заповнений паперами. Взявши одну (синю) папку, Андрій закрив сейф.
– Я говорив тобі, що любитель таємниць. Особливо що стосується української історії. Якби ми розгадали все, то…
– То було б нецікаво жити, – перебив Андрія Тед. – Нехай вже краще дещо залишиться невідомим. Добре, що там у тебе?
– Таємниці.
– Які?
Андрій розв’язав папку. Всередині лежали копії деяких документів.
– Це я скопіював у бібліотеці Гарварду, – сказав Годинка. – Дивись. Ось цей документ.
Тед взяв у руки листок-копію. Це була надрукована на стрічці і наклеєна на якийсь інший листок телеграма. «Ваша світлість майно Кук взяти згодився Деркач».
– Що це? – запитав Тед.
– Таємниця, не розгадана й досі.
– Звідки телеграма?
– Невідомо.
– Кому?
– Також.
– Коли?
Андрій показав пальцем на дату у верхньому лівому куті: 25.05.1919.
– Тобі і карти в руки, – сказав, він ховаючи листок у папку. – Як бачиш, з вами я скоро стану орнітологом.
– Чому орнітологом? – здивувався Тед.
– Ти – стрепет, невідомий – деркач. Справжнє пташине царство.
Тед повернувся до дверей і побачив повішену на них мішень з трьома дротиками.
– Ти бавишся дартсом? – здивувався він.
– Осуджуєш?
– Ні, чому. Навпаки, навіть
