відпочити.
– А встигнемо?
– Не хвилюйся, – заспокоїв Клод. – Нам не варто виїжджати раніше. Ми знаємо навколо Сент-Франсіс кожен пеньок. Проїдемо з погашеними фарами – не заблудимось. А світитися серед білого дня, сам розумієш.
Тед розвалився на дивані.
– Клоде, чому ви мені допомагаєте? – запитав він. – Я ж вам абсолютно чужий! Ти мені нічим не зобов’язаний! Те, що я підвіз тебе, не пояснення. Не зробив би я, ти поїхав би з кимсь іншим.
– Не поїхав. Я стояв на узбіччі дві години, – злобно сказав Клод. – І жодна сволота не зупинилася. Я не хотів, щоб мене підвезли до самого Монреалю. Це було вершиною бажань. Ну декілька миль хоча б. Ні, у них свято. Добропорядні глави сімейств їхали зі своїми чадами на відпочинок. Що їм було до нещасного патлатого боя?! Ще вимаже салон машини. І я дав собі слово, що допоможу будь-кому, хто зупиниться поблизу мене, щоб він не попросив. Доля послала тебе.
– Навіть у такій справі? Згадай, за цими відморозками подвійне вбивство.
– Ми виступаємо за чисте довкілля. В душі ми «зелені». І нам здається, що довкілля буде значно чистіше, коли ми позбавимо його цих, як ти назвав, відморозків. Хто це? Твої співвітчизники?
– Швидше за все. Я відчуваю інтонацію. Говорить один і той самий. І в Нью-Йорку, і тут. Напевне, ніхто більше з них не володіє англійською.
– Або не хоче, щоб ти його впізнав, – добавив Клод.
– Ти гадаєш, це хтось знайомий?
– Чекати залишилося недовго.
Біля шостої під’їхав джип Боба. Зовні виглядало, що група молодих людей зібралася на полювання. Почасти так і було, тільки звір був особливий. Про це, зрештою, свідчила і зброя. Рушниці – в основному дробовики – призначалися для полювання на великого звіра. Патрони були дванадцятого калібру, марки «Ремінгтон-Експрес», заряджені дробинками № 2, найбільшими, які можливі.
Все заднє сидіння було завалене рюкзаками, якимись ящиками й одягом. Туди ж перекочував і ноутбук Клода, тому До перебрався у «вольво» Теда. Боб вивів джип на дорогу і першим поїхав на схід. Тед з Клодом і До на задньому сидінні рушили за ним.
Навіть на автостраді відчувалася різниця між Канадою і Штатами, ні, не якістю доріг – слава Богу, з цим було все гаразд. Майже повна відсутність машин на автостраді – ось що вразило Теда, і було дещо незвичним. Англія, а тим більше східна Америка аж кишіли автомобілями, а величезна тридцятимільйонна Канада задовольнялася поодинокими машинами на дорогах.
– Це ще нічого, – сказав Клод. – Поїхав би ти миль так триста на північ, то крім білих ведмедів і ескімосів, не те що машин, нічого не побачиш.
– Цього ще не вистачало! Хоч не хоч, приходиться дякувати нашим невідомим «друзям», що вони не білі ведмеді.
До на задньому сидінні задоволено хихикнув.
16
Хоч Канада і славиться своїми озерами (ніхто не може сказати, скільки їх точно є), Сент-Франсіс виділялося серед інших хоча б тим, що не було зв’язане з іншими, дуже забрудненими, і знаходилося
