я дам вам два місяці, проект стане для вас справжніми тортурами. Кінцевий результат, який досягається за коротший період часу, характеризується вищим рівнем якості, адже він вимагає більшої зосередженості.
Тут спостерігається надзвичайно цікаве явище. Існують два взаємозалежні підходи до підвищення рівня продуктивності:
1. Зосередьтеся на важливих завданнях, аби скоротити робочий час («80/20»).
2. Скоротіть робочий час, аби зосередитися на важливих завданнях (закон Паркінсона).
Найкращий вихід – застосовувати два правила одночасно. З’ясуйте, виконання яких завдань принесе вам найбільший дохід, і поставте перед собою дуже короткі й чіткі терміни.
Якщо ви не виділите першочергових справ і не встановите жорстких термінів для їх виконання, на передній план вийдуть малозначущі деталі. Навіть якщо ви з’ясували, які завдання мають для вас украй важливе значення, але не встановили термінів, які допоможуть вам зосередитись на них, ви не зможете просунутися вперед ані на крок, адже на вас накладатимуться другорядні завдання (якщо ви підприємець, то ви самі їх придумуватимете). А як іще пояснити той факт, що відправлення кількох посилок, призначення кількох зустрічей та перевірка електронної пошти займає весь робочий час з 9:00 до 18:00? Не засмучуйтеся. Я місяцями хапався за виконання різних справ, не доводив до кінця жодної з них і почувався так, наче не я керую своєю компанією, а вона мною.
Принцип «80/20» та закон Паркінсона – це дві фундаментальні концепції, про які я згадуватиму впродовж усього розділу. Більшість наших зусиль та часових затрат – марні.
Ефективність роботи та визволення з часового рабства розпочинається зі скорочення рівня навантажень. У наступному розділі ми запропонуємо вам сніданок справжніх чемпіонів – низькоінформаційну дієту.
Дюжина кексів та одне запитання
Те, що ти зайнятий, не означає, що ти продуктивний.
«Субота – мій вихідний день», – заявив я друзям своїх друзів, які витріщилися на мене. Це правда. Чи можете ви впродовж усього тижня харчуватися кашами та курятиною? Я теж не можу. Тому не будьте такими критичними.
Між десятим і дванадцятим кексом я звалився на диван, аби як слід насолодитися ласощами, і почув, як годинник пробив північ, повертаючи мене до звичної дієти, яка триває з неділі по п’ятницю. Поруч сидів іще один гість вечірки, пригублюючи келих вина, звісно, не дванадцятий, однак і не перший. Ми зав’язали розмову. Як завжди, мені довелося почути запитання: «Чим ви займаєтеся?» І як завжди, моя відповідь спантеличила співрозмовника, який намагався зрозуміти, хто я: патологічний брехун чи кримінальний авторитет.
Хіба можна працювати так мало, а заробляти так багато? Гарне запитання. Дуже гарне.
Чарні мав практично все. У нього була кохана дружина, з якою вони виховували дворічного сина і чекали на появу ще одного. Він працював
