градусів у напрямку звуку і виявив там кита – якраз по правому борту. Просто в межах чутності. За моїми оцінками, ця істота була довжиною з наш човен, приблизно двадцять метрів. Судячи з його довжини, це був фінвал, поширений ссавець, який усе своє життя полює на крабів, криль та рибу. Сині кити мають приблизно такий самий розмір, але, оскільки люди примудрилися майже знищити їх, я вирішив, що було б дуже дивним, якби біля нас плавала зараз саме ця найбільша у світі тварина.
Вітрила були добре виставлені, човном особливо стернувати не доводилося, тому в мене було вдосталь часу, аби роздивитися цього кита. Тіло він мав вузьке й стрімке, трохи схоже на торпеду, із сірувато-чорною спиною. Залізним правилом є те, що великі кити важать одну тонну на фут довжини, тому я підрахував, що його вага складала близько шістдесяти тонн. Він (чи вона) спокійно плив собі поруч із нашим вітрильним судном. Кілька хвилин ми йшли одним і тим самим курсом, мій кит та я.
Перш ніж кит урешті зник в океані, я ще кілька разів чув цей глибокий звук, що виходив із дихала в нього на спині, повільний вдих та видих. Після цього світ вже не здавався мені таким, як раніше. Я і далі стояв там, тримаючи стерно, прислухаючись та видивляючись цю темну спину з єдиним плавцем на ній, але більше свого кита вже не бачив.
Коли ж трьома днями пізніше ми прийшли в порт, я почув звук пилососа. Цей звук і дихання мого кита мали майже однакову частоту. Але один нагадував мені про буденні обов’язки, те, що я зазвичай роблю, щоб позбутися пилу та пуху вдома, а інший звук був чимось, що я з превеликою втіхою згадую до сьогодні. Незвичайна, справжня, якась первісна сила. Час до часу я пригадую цей глибокий, величний спосіб виявлення, і донині він є для мене джерелом піднесення.
6
Тиша може бути нудною. Мабуть, у кожного були моменти в житті, коли тиша здавалася вимогливою, некомфортною, а часом навіть страшною. Іноді вона буває ознакою самотності. Або горя. Раптова тиша зазвичай доволі важка.
Якщо ми не хочемо про щось говорити, то можемо просто помовчати. Гадаю, дівчата віком близько п’ятнадцяти років є найнещаснішими людьми на землі, тому мені було легко зрозуміти, чому мої доньки стверджували, що тиша важлива, коли вони засмучені. Я й сам так роблю, коли мені погано на душі, – просто стаю мовчазним, ніби камінь. Щоразу, як бачу подружжя, що уникає одне одного в агре-сивній тиші, усіляко намагаюся триматися подалі.
Пам’ятаю, як я був маленьким і не міг заснути. Я лежав у своїй колисці, змучений тишею. Це було трохи схоже на те, коли побачив поганий сон та прокинувся в той час, коли батьки вже навшпиньках пішли у своїх справах. Тиша відчувалася неначе звук, вона билася всередині моєї голови. Із тих ночей, коли я лежав у ліжку сам, крутився та пере-вертався, не можу пригадати жодної затишної думки.
Однак тиша може також бути вашим другом. Джерелом потужного піднесення.
У своїй поемі «Раптова тиша» поет Рольф Якобсен писав:
Тиша,
