просто вечеря любові», – подумав Гардін.
– Я не скаржився на відсутність ефективності, мілорде, скоріше, на надмірну активність з боку частини анакреонців – хоч і в іншому та більш руйнівному напрямку.
– А, так, Анакгеон. – Він недбало махнув рукою. – Я щойно звідти повегнувся. Найбільш вагвагська планета. Абсолютно немислимо, як люди можуть жити в таких умовах. Відсутність найелементагніших вимог для культугної людини, відсутність найголовніших згучностей та комфогту – цілковита застагілість, де вони…
Гардін сухо перервав його:
– На жаль, анакреонці мають усі основні засоби, необхідні для ведення війни й руйнувань.
– Годі, годі. – Схоже, це роздратувало лорда Дорвіна, можливо, тому, що його перервали на півслові. – Але, знаєте, ми це питання загаз не обговогюємо. Спгавді, я теж зі свого боку стугбований. Доктоге Пігенн, а ви не покажете мені дгугий том? Будь ласка. Світло вимкнулося, і наступні півгодини Гардін міг також полетіти на Анакреон, оскільки на нього не звертали анінайменшої уваги. Книга на екрані мало що означала для нього, і він не намагався її читати, але лорд Дорвін у цей момент не на жарт розхвилювався. Гардін помітив, що від хвилювання він навіть перестав гаркавити.
Коли світло знову ввімкнули, лорд Дорвін сказав:
– Дивовижно. Спгавді дивовижно. Ви, Гагдіне, часом не цікавитеся агхеологією?
– Що? – Гардін відволікся від роздумів. – Ні, мілорде, не сказав би. Я планував стати психологом, а врешті-решт став політиком.
– Ах! Без сумніву, цікава наука. Гозумієте, я сам, – він узяв чималеньку дрібку тютюну, – бавлюся агхеологією.
– Справді?
– Його світлість, – утрутився Піренн, – дуже добре знайомий з цією галуззю.
– Ну, можливо, можливо, – благодушно відповів його світлість. – Я згобив жах як багато в науці. Спгавді, дуже добге в цьому гозбигаюся. Я пегечитав Джагдуна, Обіясі, Кгомвілла… гозумієте, всіх їх пегечитав.
– Я, звичайно, чув про цих авторів, – сказав Гардін, – але ніколи їх не читав.
– Вам вагто колись це згобити, мій любий дгуже. Це колись повернеться вам стогицею. Що ж, я вважаю, що точно вагто було полетіти сюди, на Пегифегію, щоб побачити цей примігник Ламета. Не повігите, у моїй бібліотеці жодного немає. До гечі, доктоге Пігенн, ви не забули пго свою обіцянку – згобити для мене копію з цієї книжки до того, як я поїду?
– Ви повинні знати, що Ламет, – самовпевнено продовжував канцлер, – дає нове й цікаве доповнення до моїх знань пго «питання походження».
– Яке питання?
– «Питання походження». Ви точно мусите знати, що існує думка, що спочатку людська гаса займала лише одну планетну систему.
– Ну так, я це знаю.
– Звичайно, але ніхто не знає, що це була за система, – знання пго це загубилися в темгяві віків. Однак існують теогії. Одні називають Сігіус. Інші наполягають на тому, що це Альфа Центавга, або Сонце,
