Та ніяких жовтих плащів чи оголошень про зниклих домашніх тварин на телефонних стовпах Боббі не помітив. І жодного сліду хвостів повітряних зміїв на дротах.
Боббі завернув у «Спайсерз» купити кульку-жуйку за цент і кинув оком на дошку оголошень. Більшу її частину займали світлини цьогорічних кандидаток на «Міс Реніґолд». Кілька власників продавали старі автомобілі, але ці оголошення були прикріплені нормально. На іншому папірці написано: «ПРОДАЮ НАДВІРНИЙ БАСЕЙН, У ХОРОШОМУ СТАНІ, ВАШИМ ДІТЯМ СПОДОБАЄТЬСЯ». Оголошення висіло косо, та Боббі подумав, що косо не рахується.
На Ашер-авеню він побачив схожого на кита «б’юїка», припаркованого біля гідранта. Авто було пляшково-зеленого кольору і не здалося Боббі вульгарно яскравим, попри ілюмінатори по боках капота і решітку радіатора, що робили його схожим на вищирену пащу хромованої зубатки.
У понеділок, дорогою до школи і назад, Боббі знову видивлявся ницих людей. Він нічого не побачив, та його споглядання не сховалося від Керол Джербер, що йшла разом з ним і Ес-Джеєм. Мама Боббі мала рацію: Керол була справді прониклива.
– Що, комуністичним агентам знадобилися плани? – поцікавилася Керол.
– Га?
– Ти постійно розглядаєшся на всі боки, навіть назад дивишся.
Якусь мить Боббі вагався, чи не розповісти їм, для чого його найняв Тед, та потім вирішив, що це не дуже вдала ідея. Це була б хороша ідея, якби Боббі справді вірив, що там є за чим пильнувати. Три пари очей, враховуючи всевидющі баньки Керол, краще, ніж одна. Та він не вірив. Керол і Саллі-Джон знали, що він щодня читатиме Тедові газети, і нехай так і буде. Цього досить. Якби Боббі розповів їм про ницих людей, виглядало б, ніби він глузує. Ніби зрада.
– Комуністичні агенти? – перепитав Саллі-Джон, стрімко обернувшись. – Так, я бачу їх, бачу! – він скривив рот і знову видав своє «кх-кх-кх» (цей звук був його улюблений). Потім похитнувся, випустив з рук невидимий кулемет і схопився за груди. – Влучили! Рана серйозна! Далі йдіть без мене! Скажіть Роуз, що я її кохаю!
– Передам це жирній дупі моєї тітки, – сказала Керол, штурхаючи Ес-Джея ліктем.
– Просто дивлюся, чи не видно сентґебівців, тільки і всього, – пояснив Боббі.
Звучало переконливо. Хлопці з Муніципальної середньої школи імені Сент-Ґебріела завжди цькували учнів Гарвіцької початкової школи по дорозі на заняття. Вони пролітали повз на велосипедах і кричали, що хлопці в них баби, а дівчата дають. Боббі був переконаний, що це коли цілуються з язиком і дозволяють хлопцям мацати себе за цицьки.
– Нє, для тих дебілоїдів ще зарано, – сказав Саллі-Джон. – Всі вони ще вдома, обвішуються своїми хрестами і зализують патли назад а-ля Боббі Рідел.
– Не матюкайся, – зробила заувагу Керол, знову штурхаючи Ес-Джея ліктем.
– Хто? Я не матюкався, – образився Саллі-Джон.
– Так, матюкався.
– Ні, Керол.
