як можна бути таким жорстоким, щоб ошукувати таку вродливу і витончену пані, як ви.
Вродлива і витончена пані, близько п’яти футів п’яти дюймів на зріст, близько двохсот фунтів ваги, з обличчям і плечима, густо намазаними кремом «Понд», залилася щасливим сміхом.
– Закінчуй базікати і покажи дитині, як це виглядає. І ти хочеш переконати мене, що це законно?
Чоловік за столом закинув голову і собі зареготав.
– На задвірках луна-парку все законно, допоки тебе не впіймали і не витурили геть. Та ви, гадаю, і самі прекрасно знаєте. Отож, як тебе звуть, лялечко?
– Івон, – прошепотіла дівчинка так тихо, що Боббі ледве розчув. Поряд з ним Саллі-Джон спостерігав за сценою з величезною цікавістю. – Іноді дехто кличе мене Іві.
– Отож, Іві, поглянь сюди, красунечко. Що ти бачиш? Кажи, як вони називаються. Я знаю, така розумниця, як ти, це може. І показуй. Не бійся, можеш і торкнутися, тут усе чисто.
– Ось тут – валет, а ось це – король. А ця – дама. Вона посередині.
– Молодець, лялечко. У картах, як і в житті: жінка часто опиняється між двома чоловіками. У цьому – її сила. За якихось п’ять-шість років ти й сама переконаєшся.
Його голос став тихим, майже гіпнотично наспівним.
– А тепер будь уважною і ні на секунду не спускай очей з карт.
Він обернув карти сорочками догори.
– А тепер, лялечко, покажи, де в нас дама?
Івон Лавінг вказала на червону карту посередині.
– Правильно вона каже? – звернувся чоловік до невеличкої компанії, що обступила його стіл.
– Наразі так, – озвалася Ріонда і зареготалася, аж під літньою сукнею затрясся нестягнутий корсетом живіт.
Усміхнувшись у відповідь на її регіт, ниций у циліндрі припідняв середню карту за кутик. Це дійсно була дама.
– Точнісінько, на всі сто. Наразі молодець, серденько. А тепер дивись! Пильно дивись! Це перегони між твоїми очима і моїми пальцями. Хто переможе? Питання дня! – він заходився швидко сувати карти по поверхні столика, наспівуючи: – Вгору-вниз, покрутись. Вправо-вліво – все можливо. Туди-сюди – дивись куди. Вперед-назад – знову в ряд. Ну ж бо, лялю, де є краля?
Поки Івон вдивлялась у три карти, що знову лежали одна біля одної, Саллі нахилився до вуха Боббі.
– Можна навіть не дивитися, як він їх мішає, – прошепотів він. – У дами загнутий краєчок, бачиш?
Боббі кивнув і подумав: «Молодець», коли Івон непевно вказала на карту скраю, ліворуч, ту, що з загнутим краєчком. Чоловік у циліндрі перевернув її. Це була червова дама.
– Чудово впоралася! – вигукнув чоловік. – А в тебе, лялечко, зірке око. Справді.
– Дякую, – вимовила Івон, зашарівшись. Вона здавалася майже такою ж щасливою, як і Керол, коли Боббі її поцілував.
– Якби ти поставила на цю спробу десятку, я б зараз дав тобі двадцять, – заявив чоловік у циліндрі. – Спитаєш чому? Бо сьогодні –
