ім’ячко! Знаєш, кого я маю на увазі?
– Аякже. Може, і я колись стану боксером, – відповів Ес-Джей і зробив у повітрі над саморобним столиком Макквона спочатку лівий, потім правий хук. – Бум-бум!
– Саме так, бум-бум. А як у вас з очима, містере Салліван?
– Не скаржуся.
– Тоді розплющ їх як слід! Перегони починаються! На старт! Твої очі проти моїх рук! Вгору-вниз, покрутись. Де блукає, сам не знаю.
Карти, що тепер оберталися значно швидше, поступово завмерли.
Саллі хотів був показати карту, та, суплячись, прибрав руку. Тепер уже дві карти мали злегка загнуті кутики. Саллі підвів очі на Макквона, що стояв, схрестивши руки на своїй брудній сорочці. Він усміхався.
– Не поспішай, синку, зранку тут усе аж кипіло, а зараз, по обіді, маємо час.
«Людей, які вважають вишуканими капелюхи з застромленим пером, – згадалися Боббі слова Теда. – Таких, що ріжуться в крепс у провулках, при цьому пускаючи по колу загорнуту в паперовий пакет пляшку з випивкою».
У Макквона замість пера була смішна пластикова квітка, пляшки видно не було. Та вона лежала в кишені. Маленька. Боббі був упевнений. І ближче до вечора, коли бізнес піде на спад і не буде такою важливою бездоганна скоординованість рук і очей, все частіше й частіше до неї прикладатимуться.
Саллі вказав на карту праворуч.
«Ес-Джею, ні», – подумав Боббі.
Макквон перевернув карту. То був піковий король. Макквон перевернув карту ліворуч. Хрестовий валет. Дама знову була посередині.
– Шкода, синку, трохи не догледів. Це не злочин. Ну, що, хочеш ще раз, коли вже розігрівся?
– Блін, я… це було моє останнє бабло.
Саллі-Джон зовсім скис.
– Тим краще для тебе, малий, – сказала Ріонда. – Він обібрав би тебе до нитки і ти б лишився в самих трусах.
Дівчата зайшлися шаленим реготом. Ес-Джей зашарівся, однак Ріонда не звертала уваги ні на те, ні на інше.
– Я деякий час працювала на пляжі Рів’єра, коли жила в Массачусетсі. Я вам зараз покажу, дітки, як це працює. Давай на бакс, друже, чи для тебе це зажирно?
– Для такої леді, як ви, нічого не буває зажирно, – сентиментально промовив Макквон. Він вихопив долар, як тільки-но той вистромився з її сумочки. Макквон підніс його до світла, пильно вивчив холодним поглядом і поклав ліворуч від карт.
– Виглядає, як справжній, – зауважив він. – Зіграємо, дорогенька? Як тебе звуть?
– Питаєш як? Ніхто й ніяк, – кинула Ріонда.
– Рі, тобі не здається, що… – почала була Аніта Джербер.
– Я ж сказала, що знаю, в чому хитрість, – відмахнулася Ріонда. – Перемішуй, мій друже.
– Без зволікання, – згодився Макквон. Три червоні карти замиготіли в його руках. – Вгору-вниз, покрутись. Туди-сюди – дивись куди.
Нарешті вони знову рядком лягли на місце. Вражений Боббі побачив, що кутики відігнуті в усіх трьох карт.
Легка
