style="font-size:15px;"> – Є й інше прислів’я, – сказав третій. – Час створює людину.
– Не можна покладатися лише на це, – пробурчав Форелл. – Отже, я вважаю, що треба діяти так. Якщо це четверта криза, то Селдон її передбачив. Якщо він її передбачив, то її можна подолати, а отже, має бути спосіб, як це зробити.
– Зараз Імперія сильніша за нас. І завжди такою була, але це перший раз, коли ми зіткнулися з небезпекою її прямого нападу, і тому її сила стає ще загрозливішою. Якщо її можна перемогти, то як і у попередніх кризах, це має бути інакший метод, аніж просте застосування сили. Ми мусимо виявити ахіллесову п’яту нашого ворога і завдати йому удару саме туди.
– І що ж це за ахіллесова п’ята? – спитав четвертий. – Ви прагнете висунути якусь теорію?
– Ні. Я ось до чого веду. Наші великі лідери в минулому завжди бачили слабкі місця ворогів і цілилися саме туди. Але зараз…
У його голосі прозвучала безпорадність, і якусь мить ніхто не наважувався докинути свій коментар.
Потім четвертий сказав:
– Нам потрібні шпигуни.
Форелл повернувся до нього.
– Слушно! Я не знаю, коли нападе Імперія. У нас може бути час.
– Гобер Меллоу сам літав до імперських володінь, – натякнув другий чоловік.
Але Форелл похитав головою.
– Насправді не зовсім так. Всі ми вже не юні і занепали на силах через цю бюрократію та адміністративні справи. Нам потрібна молодь.
– Незалежні торгівці? – спитав четвертий.
Форелл кивнув і прошепотів:
– Якщо ми ще маємо час…
3. «Мертва рука»
Коли увійшов помічник, Бел Ріос покинув роздратовано міряти кроками кімнату і з надією глянув на нього:
– Є щось про «Зірочку»?
– Жодної звістки. Розвідувальна група обнишпорила весь космос, але прилади нічого не виявили. Командир Юм повідомив, що флот готовий негайно напасти й помститися за них.
Генерал похитав головою.
– Ні, не за патрульний корабель. Ще рано. Скажіть йому подвоїти… Зачекайте! Я напишу повідомлення. Зашифруєте і надішлете прихованим каналом.
Говорячи це, він черкнув текст на папірці і вручив офіцерові.
– Сивеннець ще не прибув?
– Ще ні.
– Добре, простежте, щоб його привели сюди, щойно він з’явиться.
Помічник рішуче віддав честь і пішов. Ріос знову почав кружляти кімнатою.
Коли двері відчинилися вдруге, на порозі стояв Дуцем Барр. Крокуючи за помічником, він повільно зайшов до яскравої кімнати, стелю якої прикрашала голографічна модель Галактики, у центрі якої стояв Бел Ріос у польовій формі.
– Добрий день, патрицію! – Генерал ногою посунув стілець і жестом наказав помічнику йти, додавши: – Ці двері мають залишатися зачиненими, доки я їх сам не відчиню.
Він стояв перед сивеннцем, розставивши
