звуків вашого голосу дослухаються не лише Брахма й Індра, але й усі будди та бодхисатви, що їх не злічити, як не злічити піщинок на берегах Ґанґу. Чи можу я, недостойний, рівнятися з ними? Одначе нині… – В голосі старця несподівано почулась ущиплива нотка. – Одначе нині, перед тим як читати сутру, ви не тільки не здійснили обмивання, але й приторкалися до тіла жінки. От я і подумав, що боги і будди, які відчувають огиду до всякої скверни, навряд чи захочуть завітати сюди, і, скориставшись цим, прийшов подякувати вам.
– Що ти хочеш цим сказати? – спересердя вигукнув превелебний Домьо.
Старець же, мов і не було нічого, продовжував:
– Превелебний Есін[34] говорив, що під час молитов і читання сутр не можна порушувати чотирьох правил. Це великий гріх, за який людину буде кинуто в пекло, і тому надалі…
– Замовкни!
Перебираючи кришталеві чотки, Домьо пронизав непроханого гостя колючим поглядом.
– За своє життя я прочитав чимало сутр і тлумачень священних книг, тож знаю всі до одної обітниці та заповіді. Чи ти бува не сприймаєш мене за дурня, який не має уявлення про те, про що береться міркувати?
Бог Сае не промовив жодного слова у відповідь. Він сидів з опущеною головою та уважно слухав розумування превелебного Домьо.
– Слухай же мене як слід! Коли ми говоримо: «Круговорот народжень і смертей є нірвана» або «Помилки та страждання є вічне блаженство», – ми маємо на увазі прагнення кожної живої істоти прозирнути в собі природу Будди. Моє тлінне тіло – не що інше, як єдність трьох тіл просвітленого Татхаґата. Три шляхи помилок приводять до трьох благодатей, під якими розуміється знайдення безсмертного духа Будди, прилучення до вищої мудрості й порятунок од страждань. Тлінна земна куля – те ж саме, що осяяна світлом істини Чиста Земля. Як монах, що втілив у собі творіння Будди, я зазнав милосердя буддійського вчення про те, що три істини, які відкриваються завдяки трьом прозрінням, – є єдина, абсолютна й вічна істина. Тому в моїх очах Ідзумі-сікібу – це цариця Мая. Любов між чоловіком і жінкою – вище із благих діянь. Біля нашого ложа незримо присутні дхарми всіх бодхисатв, які перебувають у вічності, всіх будд, які досягли вічного блаженства. Моє житло таке ж благословенне, як і гора, що іменується Орлиним Піком. Це не та «країна Будди», куди без дозволу пхаються такі, як ти, смердючі охоронці заповідей Малої Колісниці! – Превелебний Домьо розправив плечі та, труснувши чотками, з огидою вигукнув: – Брудна тварюко, забирайся геть!
Старець розкрив жовте паперове віяло й підніс його до лиця, мовби бажаючи сховатися за ним. На очах у Домьо його постать почала розпливатися, аж поки розтала в повітрі разом із примарним, наче сяйво світляка, вогнем світильника. І тієї ж миті вдалині почувся неголосний, але задьористий крик півня.
Настала та година, про яку сказано: «Навесні – світання. Все біліші краї гір…»[35]
Вірність
Ледве Ітакура Кацутосі, що був головою відомства двірцевих будівель,
«Навесні – світання…» – початок знаменитого твору «Записки у головах» Сей Сьонаґон.
