палітурки трохи заважають вимірюванням, але потім на них роблять поправку, так що все гаразд.
– Зручна річ!
– Дуже зручна. Так би мовити, знаряддя культури! – Чоловік з квадратним підборіддям вийняв із кишені цигарку й засунув її до рота. – Відтоді як винайшли цю штуку, всім цим письменникам і художникам, які, торгуючи собачим м’ясом, видають його за баранину, всім їм – гаплик. Адже розмір цінності наочно позначається цифрами. Вельми розумно вчинив народ Зоїлії, негайно встановивши цей апарат на митницях.
– Це чому ж?
– Тому що всі рукописи та картини, які ввозять із-за кордону, перевіряються на цьому апараті, й речі, позбавлені цінності, ввозити не дозволяють. Кажуть, нещодавно в один і той же час перевіряли речі, привезені з Японії, Англії, Австрії, Франції, Росії, Італії, Іспанії, Америки, Швеції, Норвегії та інших країн, і, по правді сказати, результат для японських речей, здається, вийшов поганенький. Адже ж на наш небезсторонній погляд, у Японії є письменники й художники буцімто пристойні…
Під час цієї розмови двері відчинились і до салону ввійшов негр-бой із пачкою газет під пахвою. Це був проворний хлопчина в легкому темно-синьому костюмі. Бой мовчки поклав газети на стіл і зник за дверима.
Струсивши попіл із сигари, чоловік з квадратним підборіддям розгорнув газету. Це був так званий «Вісник Зоїлії», поцяткований рядками дивних клиноподібних знаків. Я знову здивувався ерудиції цього чоловіка, що читав такий дивний шрифт.
– Як і раніше, тільки й пишуть про mensura Zoili, – cказав він, пробігаючи очима газету, – а, опубліковано цінність оповідань, які вийшли в Японії за минулий місяць! І навіть додано звіти інженерів-вимірювачів.
– Прізвище Куме[60] зустрічається? – запитав я, стурбований за товариша.
– Куме? Мабуть, оповідання «Срібна монета»? Є.
– Ну і як? Яка його цінність?
– Нікуди не годиться! По-перше, імпульсом до його написання стало відкриття, що людське життя є безглуздим. А крім того, всю річ знецінює такий собі менторський тон всевідаючого знавця.
Мені стало неприємно.
– Вибачте, вельми співчуваю, – чоловік з квадратним підборіддям насмішкувато посміхнувся, – але вашу «Люльку» теж згадано.
– Що ж пишуть?
– Майже те ж саме. Що в ній немає нічого, крім загальників.
– Гм!..
– Іще ось що: «Цей молодий письменник занадто плідний…»
– Ой-ой!
Я відчув себе більш ніж неприємно, мабуть, навіть безглуздо.
– Та не тільки ви – будь-якому письменнику чи художнику, якщо він потрапить на вимірювач, доведеться сутужно: ніякі обдурювання тут не діють. Хоч скільки б він сам свій твір вихваляв, вимірювач відзначає дійсну цінність, і все йде прахом. Звісно, дружні похвали приятелів також не можуть змінити покази лічильника. Що ж, доведеться вам засісти за роботу й почати писати речі, що являють справжню цінність.
– Але
