– не плач.
Бабуся гадала, що це гра така. Вона докинула і своє прислів’я:
– Сонечко у дорозі не спіткнеться.
«Чому бабуся саме це прислів’я сказала?» – замислився хлопчик.
Дійсно, чому?
Дмитриків понеділок
Дмитрик – надзвичайно допитливий хлопчик. Все йому цікаво: і звідки дощ береться, і чому кошенята сліпими родяться… А ще йому подобаються прислів’я та приповідки, які придумав український народ. Їх Дмитрик знає силу-силенну. А найбільше про понеділок.
– Матусю, не білуй у понеділок хати, бо таргани заведуться, – виголошує Дмитрик матері.
– Таргани, синку, заведуться, якщо прибирати перестанемо. А де в хаті чисто, там і на душі світло, – посміхається мама.
«Та й гарною же приповідкою відповіла мама», – подумав хлопчик.
Він вибіг із хати. Зіткнувся з Марійкою.
– Куди зібралася? – запитав сестру.
– Не кудикай. У мене важлива справа – іспит. Я поспішаю.
– У понеділок ніякої важливої справи не починай, бо в халепу вскочиш, – попередив сестру Дмитрик.
– У халепу вскочу, якщо на іспит не з’явлюся, – змахнула рукою Марійка.
У дворі Дмитрик бачить, що татко запускає двигун автомобіля.
– У понеділок не варто вирушати в дорогу – нещастя трапиться, – повчав син батька.
– Нещастя трапиться, коли лікар-ветеринар на роботу не з’явиться. Хворі тварини без лікаря – дійсно, нещастя, – відповів батько.
Бабуся, йдучи двором, спіткнулася. Ціпка з рук випустила.
– От невдача, – журиться старенька.
– Якщо в понеділок щось не вдалося, то жди невдачі цілісінький тиждень, – каже Дмитрик, піднімаючи з трави ціпок.
– А ти мені, дитинко, будеш допомагати. Невдачі злякаються і з нашого двору втечуть, – жартувала бабуся.
На осонні Варка вмивала язиком кошенят. Дмитрик розсердився:
– Що ти робиш? Хто в понеділок голову миє – той облисіє.
– Синку, що ти таке говориш? Хіба лисі коти бувають? – озвалася мама.
Увечері вся родина зібралася у вітальні. Вечірнє лагідне сонце заглядало у вікно і промінчиками голубило на столі пухкі пиріжки. А ще в домівці пахне смачним борщем. З миски до Дмитрика моргали червоні полуниці.
За столом радісно й затишно. Кожен член родини розказував про те, що зробив за день.
Мама хвалилася своїми успіхами:
– Я переробила силу-силенну всякої роботи.
– Це добре, доню, – каже дідусь. – Бо тільки ледар ховається від роботи, як собака від мух.
– А я сьогодні вилікував хвору теличку і кабанчика, – сказав татко. – Хворобу треба вчасно лікувати. Згаяного часу й конем не наздоженеш.
– Подивіться, рідненькі, який рушник вишила. З голубами і мальвами, – пишалася за свою працю бабуся. – Прикрашатиме вітальню, в якій відпочиваємо, переглядаємо фільми.
