Оленка. Набурмосений Ілько тримав за шкірку чорного кота.
Варка вигнула горбком спинку і страшно шипіла на непроханого гостя. Чорний кіт озвався жалісним голосом.
– Не треба котика карати, – стиха мовила Оленка.
Ілько насупив червонясті брови.
– Через нього ми не купили фанти і не втамували спраги.
– Котик приблудний. Він голодний. Через це перебіг дорогу. А тітка Наталка щодня о цій порі зачиняє крамницю. Вона поспішає на леваду, щоб здоїти корову, – несміливо заперечила дівчинка.
У розмову втрутився Дмитрик.
– Оленко, ти що, сліпа? Котяра чорний. А від чорних котів одні неприємності.
– Чула? – випалив, утішений підтримкою товариша, Ілько. – Не захищай кота, бо з тобою не будемо дружити. Сама ходитимеш.
Оленка схилила кучеряву голівку.
Ілько діловито розпорядився:
– Дімоне, шукай мотузку. Будемо його душити.
Дмитрика мовби вітром здуло. Він знав, що у хліві, на крючку, висять різної довжини шворки. Хлопчик вибрав недовгу, але міцну мотузку. На ній бабуся сушила випрані ганчірки.
Ілько примостив кота на господарський столик. Діловитим голосом наказав:
– Тримайте його. Я сам задушу.
Дмитрик з Оленкою покірно притиснули долонями тремтячу спинку. Ілько обвив навколо тонкої шиї мотузку.
Кіт відчув небезпеку. Він пручався і пробував утекти. Набурмосений Ілько різко смикнув мотузку за кінці в різні боки. Кіт пронизливо заверещав. Він відчайдушно пручався і не затихав.
Нажахана Варка чкурнула в кущі. Оленка затулила долонями вуха. Дмитрикові ноги тремтіли, а руки зробилися кволими. Кіт вивернувся і вкусив Ілька за палець. Хлопчисько верескнув.
З літньої кухні вийшла розтривожена голосами і звуками бабуся.
Кіт, що звалився на землю, стрілою полетів до паркану. На його шляху трапилася діжка з тістом, яку бабуся розмістила на осонні. Схарапуджена тварина зметнулася вгору. Легко перелетіла через діжку, а далі – через паркан.
Бабуся лементувала:
– Ой, лишенько! Чорний кіт перескочив тісто, яке вранці вчинила. Моя праця зійшла нанівець.
Старенька опустилася на ослін і хитала тулубом з боку на бік. Марійка втішала зажурену бабусю:
– Котик не впав у тісто. Він усього-на-всього перескочив діжку. А діжка прикрита рушником.
– То так. Але народ давно підмітив: як кіт перескочить діжку, то не вдасться хліб.
Ілько додав:
– А ще кажуть: як чорний кіт перебіжить дорогу перед тобою – буде невдача. Так, бабусю?
Старенька кивнула головою.
– Чому ми чорного кота не добили? – розсердися Ілько. – Проте йому городами довго не гасати. Задушимо або повішаємо у садку на гілці.
– Діти, ви кота мордували? – скрикнула бабуся. – А я про себе гадаю: чий кіт волає?
– Я жаліла
