Мати мені кажуть: не гладь кота проти шерсті, бо в хаті буде марево.
– Це правда. Якщо Марійка проти ночі погладить Варку, то у сні розмовляє з домовиком, – киває круглою головкою Дмитрик.
Але бабуся вела своєї:
– У біблійній книжці я прочитала цікаву історію.
Вона поправила хустину, що збилася набік. Провела пальцями по сухих вустах і почала розповідати:
– Перед всесвітнім потопом Ной, простий, але праведний чоловік, зібрав у свій ковчег по парі всіх тварин. Чорт, що хотів нашкодити чоловікові, таємно пустив на судно мишу. Сподівався нечистий: миша прогризе в ковчезі дірку і він затоне. Але кішка вислідила мишу, схопила її і задушила. Таким чином, лихі плани диявола не здійснилися. Відтоді кішки завжди винищують мишей. Бо миші створені чортом на зло людям. Ось така історія.
Діти притихли. Носаками сандалів мовчки копирсала землю. Вони соромилися свого вчинку.
До гурту підійшла Марійка. У Дмитрика від здивування розтулився ротик. Бабуся, не менше за внука здивована, спитала.
– Доню, хіба сьогодні свято? Чому ти в святковій сукні?
Із хати вийшла ніби то інша Марійка. На цій червона сукня і рожеві на каблуках черевики. А в старанно зачесаному волоссі – блакитна квітка.
– От і не вгадали, – з викликом відповіла Марійка. – Так, сьогодні не свято. Але чомусь Варка чепуриться. Я згадала народну прикмету: як кіт умивається лапкою, то будуть сьогодні гості. Через це сама причепурилася. Оце сяду й чекатиму гостей.
Марійка опустилася на краєчок ослона. Вона старанно розправила складки на сукні. Дмитрик здогадався: сестра сподівається, що в їхній двір зайде Петро. Він учора повернувся з війська. Але вголос хлопчик цього не сказав. Він перевів погляд на бабусю. У старенької загадково смикалися кутики вуст.
Ілько з Оленкою запитально дивилися одне на одного. Про що мова?
– Пора братися до тіста, – сказала бабуся. – Завітають гості. Треба, щоб було чим пригостити. Вироблю паляниці та пиріжки.
– Мені з вишневим варенням, – замовив Дмитрик.
Бабуся ходою качечки попрямувала до діжки, що п’янко дихала на все подвір’я.
Діти випурхнули на вулицю. Тільки Марійка не зрушила з місця. З-під довгих вій вуглинками сяяли очі. Дівчина прислухалася до шорохів та звуків. Вона чекала. Бодай скрипнула хвіртка.
Увечері мама помила Дмитрика і провела до ліжка. Хлопчик довго крутився. Ліжко під ним рипіло, а очі зирили в пітьму і не хотіли стулятися.
Раптом відхилилися двері. Дмитрик звівся на лікті. У осяяному електричним світлом проміжку побачив зігнуту постать. Покликав:
– Дідусю, то ви?
– Прислуховуюсь: ліжко скрипотить. «Чому Дмитрик досі не спить? – гадаю. – Мабуть, совість не дає дитині заснути.» Через це і заглянув у кімнату…
– Дідусю, мені, справді, соромно. Я допомагав Ількові душити бездомного кота. Оленка пожаліла його і забрала до себе. Бабуся нам пояснила: коти добрі помічники для людини. Котів
