заходи.
– Ну й що, до якого рівня ти доріс?
Я стенув плечима.
Її така відповідь не влаштувала.
– Ну давай, зізнавайся. Ти ж, мабуть, якийсь там Яструб, чи Скопа, чи…
– Та щось таке.
– Ну скажи!
– Орел.
– Ага, Орел. Чудово. Скаут-Орел!
Думаю, ті балачки допомагали їй подолати біль.
– Ну що ж, тепер маємо змогу перевірити, чи дійсно ти заслужив ті значки.
– Ага, – я увімкнув GPS, і той блимнув лампочкою. Ешлі уважно глянула на прилад.
– А що, за роботу з електронікою теж давали значки?
Я постукав по корпусу.
– Та, гадаю, він просто замерз. Слухай, а поклади його собі в мішок, будь ласка. Може, зігріється та ще трохи попрацює.
Вона відсунула краєчок, і я обережно поклав прилад їй коло коліна.
– Електронні прилади не люблять мороз – він зле впливає на мікросхеми. Та іноді їх ще можна відігріти.
– Вінс – мій наречений – анічогісінько про це все не знає. Якби він був у цьому літаку, то шукав би найближчий «Старбакс» і лаявся б, що мобільник не ловить. Господи, усе б віддала за чашку кави.
– Ну, усе віддавати не треба…
– Та ти що! У тебе є кава?!
– Мабуть, у мене крім бігу та гір є ще й третя пристрасть – кава. І не конче у такій послідовності.
– Даю тисячу доларів за чашку.
Я щиро переконаний, що після компаса на друге місце у рейтингу туристичних винаходів заслуговує джет-бойл. А може, навіть і на перше. Хоча пуховий спальник також може з ним позмагатися. Я напхав у чашу снігу та клацнув пальником. Поки розтавав сніг, я заходився шукати пакунок із кавою. На жаль, лишилося небагато – на кілька днів, якщо розтягти задоволення.
– Бен Пейн… Це ж просто диво! Ти приймаєш кредитки? – Ешлі справді зраділа, побачивши той пакунок.
– А ти дійсно поціновувачка. Це ж треба – вельми скрутна ситуація, а ми насолоджуємося такими дрібницями.
Колись за кілька доларів я придбав невеличкий аксесуар, за допомогою якого чаша джет-бойла перетворюється на френч-прес[22] – він покращив не одну сотню ранків. Вода швидко закипіла, і я обережно всипав в окріп кави та почекав, поки вона осяде. А потім налив Ешлі чашку ароматного напою. Обережно взявши обома руками, вона піднесла її до обличчя, на якому світилася щира усмішка. На мить здалося, що Ешлі пощастило відгородитися від світу, який щосили на неї навалився. Я зрозумів, що гумор допомагав їй змагатися з болем. Мені вже доводилося таке бачити: люди нерідко використовують гумор чи сарказм, воліючи приховати якусь емоційну травму чи відволіктися від неї.
Біль Ешлі ставав дедалі нестерпнішим. У мене було сильне знеболювальне, та, на жаль, лише дві чи три пігулки. Й одна з них знадобиться сьогодні вночі. Наступні кілька ночей теж будуть тяжкими. Від того часу, як я дав їй знеболювальне, минуло вже шість
Прилад для настоювання та проціджування кави.
