вас яскрава уява, mon vieux, – заявив мсьє Бук.
– Цілком можливо. Але я не можу позбутися відчуття, що саме зло пройшло поруч зі мною.
– Ви про того достойного джентльмена з Америки?
– Про того достойного джентльмена з Америки.
– Гаразд, – бадьоро сказав мсьє Бук. – Цілком можливо. У світі стільки зла.
У цей момент відчинилися двері, увійшов портьє та попрямував до двох друзів. Вигляд у нього був збентежений і винуватий.
– Трапилося щось нечуване, мсьє, – звернувся він до Пуаро. – У потягу немає жодного вільного місця у вагоні першого класу.
– Comment?[17] – викрикнув мсьє Бук. – У цю пору року? Ах, безсумнівно, то їде компанія журналістів… чи політиків?
– Не знаю, сер, – сказав портьє, звертаючись до нього з повагою. – Але такі справи.
– Ну, – звернувся до Пуаро мсьє Бук. – Друже, не хвилюйтеся. Якось владнаємо. Одне купе, номер 16 завжди залишається вільним. Провідник має простежити за цим. – Він усміхнувся, тоді глянув на годинник. – Ходімо, – сказав він. – Час рушати.
На станції мсьє Бука підкреслено люб’язно й шанобливо привітав провідник спального вагона, одягнений у коричневу уніформу.
– Добрий вечір, мсьє. Ваше купе номер 1.
Він гукнув носіїв, і ті повезли багаж уздовж вагона, на якому висіла мідна пластинка з написом місця призначення:
СТАМБУЛ – ТРІЄСТ – КАЛЕ
– Я чув, що у вас сьогодні заповнено?
– Це неймовірно, мсьє. Сьогодні ввечері увесь світ вирішив подорожувати!
– Тим не менш ви маєте знайти вільне місце для цього джентльмена. Це мій друг. Він може взяти номер 16.
– Там зайнято, мсьє.
– Що?! Номер 16?
Вони обмінялися поглядами, що зрозуміли один одного, і провідник усміхнувся. То був високий чоловік середніх років із обличчям землястого кольору.
– Але, мсьє. Як я вже казав вам: у нас усе заповнено. Усе-усе.
– Ну, що ж це відбувається? – роздратовано бурчав мсьє Бук. – Десь проходить конференція? Конгрес?
– Ні, мсьє. Просто збіг. Так трапилося, що багато людей вибрали собі для поїздки саме сьогоднішню дату.
Мсьє Бук знервовано клацнув язиком.
– У Белграді, – сказав він, – приєднають додатковий спальний вагон з Афін. Крім того, буде вагон Бухарест – Париж. Але до Белграда ми приїдемо не раніше, ніж завтра ввечері. Проблема лише в сьогоднішньому дні. Що, і в другому класі немає вільних місць?
– У другому класі є місце, мсьє.
– Ну і…
– Але для жінки. Там уже їде одна німкеня, покоївка леді.
– Là, là?![18] Яка прикра ситуація, – сказав мсьє Бук.
– Не турбуйтеся, друже, – сказав Пуаро. – Поїду сидячи в звичайному вагоні.
– Ні, що ви, нізащо. – Бук знову звернувся до провідника: – Усі вже прибули?
– Правду кажучи, – сказав провідник, – один пасажир і досі не прибув.
Він
Як? (
Ну й ну (
