сказав він, – мені здається, що ви помилилися. – Тоді старанно вимовив французькою: – Je crois que vous avez un erreur.[20]
Пуаро відповів англійською мовою.
– Ви містер Гарріс?
– Ні, мене звати Макквін, я…
Але в той момент за плечем Пуаро почувся голос провідника. Голос був винуватий, трохи напружений.
– Це єдине вільне місце в потягу. Тому цей джентльмен має їхати тут.
Говорячи це, він підняв вікно в коридорі та почав заносити багаж Пуаро.
Пуаро зі здивуванням звернув увагу на відтінок вини в його голосі. Без сумніву, провіднику пообіцяли хороші чайові, якщо він притримає купе винятково для того пасажира. Проте навіть дуже щедрі чайові втрачають свою силу, якщо директор компанії їде потягом і віддає розпорядження.
Виклавши валізи на полиці, провідник вийшов із купе.
– Voilà Monsieur, – сказав він. – Усе готово. Ваше місце верхнє, номер 7. Рушаємо за хвилину.
Він швидко пішов коридором. Пуаро повернувся у купе.
– Надзвичайно рідкісне явище, – зауважив він жартома. – Провідник особисто заносить багаж! Нечувано!
Його супутник усміхнувся. Очевидно, він уже переборов своє роздратування. Напевно, подумав, що до цього питання варто поставитися по-філософськи.
– Потяг переповнений, – сказав він.
Почувся свисток, потім протяжний тужливий гул двигуна локомотива. Обоє чоловіків вийшли в коридор.
На платформі хтось гукнув:
– En Voiture!
– Рушаємо, – сказав Макквін.
Але вони ще не рушили. Знову пролунав свисток.
– Слухайте, сер, – несподівано сказав молодий чоловік, – якщо ви хочете нижнє ліжко – зручніше і все таке – тоді без проблем.
– Ні, ні… – заперечив Пуаро. – Я б не посмів зайняти ваше…
– Та все гаразд…
– Ви дуже люб’язні…
Увічливі заперечення полилися з обох боків.
– Це тільки на одну ніч, – сказав Пуаро. – У Белграді…
– О, розумію. Ви виходите в Белграді…
– Не зовсім так. Бачите…
Раптовий поштовх. Обидва чоловіки повернулися до вікна і стали дивитися на довгу освітлену платформу, що повільно рухалась повз них.
Східний експрес розпочав свою триденну подорож Європою.
Розділ третій
Пуаро відмовляється від справи
Наступного дня Пуаро трохи запізнився на обід у вагон-ресторан. Устав він рано, поснідав майже на самоті й провів увесь ранок, проглядаючи записи по справі, через яку їхав до Лондона. Свого попутника він майже не бачив.
Мсьє Бук, який вже сидів за столиком, жестом привітався з Пуаро та запросив свого друга зайняти порожнє місце навпроти нього. Пуаро сів і незабаром виявив, що опинився у вигідній позиції за столиком, за яким обслуговували першочергово і пригощали добірними стравами. Їжа була надзвичайно смачна.
Лише тоді, коли вони насолоджувалися ніжним
Гадаю, ви помилилися (
