роздивитися його напій. Посудина була завбільшки з маленький акваріум, у ній хлюпалося щось яскравого коралового кольору, з барвистими соломинками, паперовими парасольками та скибочками фруктів, що стирчали зі склянки під найхимернішими кутами.
Банні дістав одну з парасольок і облизав її.
– Ой, чого тут тільки немає. Ром, журавлиновий сік, кокосове молоко, трипл-сек, персиковий бренді, м’ятний лікер, може, ще щось – я не в курсі. Скуштуй. Смачно.
– Ні, дякую.
– Нумо.
– Та все гаразд.
– Давай.
– Ні, дякую, мені не хочеться пити, – відбивався я.
– Я його вперше спробував два літа тому на Ямайці, – поринув у спогади Банні. – Бармен на ім’я Сем заколотив його для мене, примовляючи: «Три порції – і ти не знайдеш звідси виходу». Хай мені чорт, я й справді не знайшов. Бував колись на Ямайці?
– Та давненько туди не заносило.
– У своїй Каліфорнії ти, може, й звик до всіх ваших пальм, кокосів і такого іншого. Мені це страшенно подобається. Купив собі рожевий у квіточку костюм для плавання. Намагався вмовити Генрі скласти мені компанію, але той відмовився, заявив, що на Ямайці ні грама культури, хоча, мені здається, це неправда, у них там навіть є маленький якийсь музей.
– Ви з Генрі добре ладнаєте?
– А то! – Банні відкинувся на спинку стільця. – Ми жили в одній кімнаті. На першому курсі.
– І він тобі подобається?
– Аякже-аякже! Але в одній кімнаті з ним нелегко. Терпіти не може шуму, терпіти не може компашок, терпіти не може безладу. Через це неможливо заманити до себе дівчину послухати Арта Пеппера,[37] якщо ти розумієш, про що я.
– Мені здається, він трошки грубуватий.
Банні здвигнув плечима:
– Він такий, який є. Бач, його макітра варить інакше, ніж у нас із тобою. Десь постійно витає в хмарах зі своїм Платоном абощо. Багато ішачить, сприймає себе надто серйозно, вивчає санскрит, і коптську, і ще парочку придуркуватих мов. Я йому торочу: Генрі, якщо ти збираєшся й надалі марнувати свій час та гризти щось інше, крім греки (я от особисто вважаю, що вона і ще британська англійська – це все, що потрібне чоловікові), то краще купив би собі аудіоуроки Berlitz і студіював би французьку. Знайшов би собі маленьку танцівницю канкану. Вулє-ву куше авек муа[38] й усе таке.
– Скільки мов він знає?
– Я вже збився з ліку. Сім чи вісім. Він же навіть ієрогліфи вміє читати.
– Ух ти.
Банні захоплено похитав головою.
– Цей парубок – справжній геній. Міг би працювати перекладачем в ООН, якби схотів.
– Звідки він родом?
– Із Міссурі.
Останню репліку Банні промовив із таким кам’яним обличчям, що мені здалося, він жартує. Я розсміявся.
– А що? Ти гадав, він виходець із Букінгемського палацу чи щось таке?
Артур Едвард Пеппер-мол. (1925–1982) – відомий американський саксофоніст і кларнетист.
Широко відома в англомовному світі французька фраза «Voulez-vous coucher avec moi?» – «Чи не переночуєте ви зі мною?»
