тут у тебе? Джин? Де ти його викопав?
На кухню зайшов Генрі.
– У вас не знайдеться таблетки аспірину?
– Ось тут. Тобі налити чого-небудь?
Генрі вкинув пару пігулок у жменю, дістав ще кілька загадкових капсул із кишені й запив усе це склянкою віскі, яку йому запропонував Чарльз. Пляшечку з аспірином він залишив на буфеті, то я крадькома спробував і собі витрусити пару штук. Але це не пройшло повз увагу Генрі.
– Тобі зле? – по-доброму поцікавився він.
– Та просто голова розболілася, – відповів я йому.
– Сподіваюся, вона ж хоч не мучить тебе регулярно?
– Що? – встряв у розмову Чарльз. – Тут усі занедужали?
– Чому тут усі зібралися? – ображено озвався до нас із коридору лункий голос Банні. – Коли ми вже сядемо їсти?
– Зажди, Бане, ще хвилинка.
Коркоран неквапом зайшов на кухню й зазирнув через плече Чарльза, розглядаючи тацю з реберцями, які той тільки-но зняв із ґратки.
– Здається, вже готові, – промовив він, потягся по крихітний шматочок, узяв його за кісточку й заходився обгризати.
– Банні, не треба, я тебе прошу, – проказав Чарльз. – А то решті потім не вистачить.
– Ви ж мене голодом морите, – з повним ротом проплямкав Банні. – Я аж заслаб.
– То погризеш після всіх кісточки, – грубо відказав йому Генрі.
– Стули пащеку.
– Бане, справді, ну хоч хвилинку почекай, га? – не здавався Чарльз.
– Окей, – погодився Коркоран, але в ту ж мить поцупив іще одне реберце, коли Чарльз повернувся до нього спиною. По руці збігла цівочка рожевуватого соку й зникла десь у манжеті.
Я, мабуть, не сказав би, що вечеря не вдалась, але й пройшла вона не надто добре. Хоча я не зробив нічого тупого та не бовкнув нічого зайвого, все одно почувався забутим усіма та роздратованим. Я мало говорив і ще менше їв. Більшість діалогів крутилися навколо подій, у сутність яких мене ніхто не втаємничував, і навіть вставні репліки Чарльза, якими той намагався пояснити ті чи інші речі, не стали аж надто помічними. Генрі з Френсісом нескінченно сперечалися про відстань, на якій стояли солдати в шикуванні легіону: пліч-о-пліч (як стверджував Френсіс) чи за три-чотири фути один від одного (на думку Генрі). Ця дискусія спричинила ще довшу, нуднішу й ще менш зрозумілу мені суперечку про первісний хаос за Гесіодом,[49] який варто вважати просто порожнечею чи хаосом у сучасному розумінні. Камілла поставила Жозефіну Бейкер,[50] а Банні зжував мою порцію м’яса.
Я рано від них пішов. Френсіс і Генрі обидва пропонували підкинути мене додому, але чогось мені від цієї пропозиції стало тільки гірше. Я відповів, що хотів би прогулятися пішки, подякував і, посміхаючись, не розвертаючись до них спиною, вибрався із квартири в якомусь ошалілому стані, розпашілий від колективного погляду, сповненого прохолодної допитливої опіки.
Іти
Гесіод (VIII–VII ст. до н. е.) – давньогрецький поет, автор епічної поеми про появу світу й народження богів «Теогонія» та дидактичного твору «Роботи й дні».
Жозефіна Бейкер, при народженні Фріда Джозефін Мак-Дональд (1906–1975) – американка з походження, французька темношкіра виконавиця, ведета (акторка кабаре).
