поганий знак, але тут виняток підтверджує правило. Якщо книжка вам не сподобається, принесіть її назад, і я поверну вам гроші.
– Дякую за рекомендацію, – відповів я. – Але я теж її читав.
– Тоді, можливо, вас цікавить якась інша книжка?
– Ви маєте роман, який називається «Кроки в небо»?
Книгар замислився на кілька хвилин.
– Це роман Мартіна, того самого, який під псевдонімом написав «Місто проклятих»? – Я ствердно кивнув головою. – Я його замовив, але з редакції поки що нічого не відповіли. Стривайте-но, я подивлюся.
Я пішов за ним до прилавка, де він обмінявся кількома словами з одним зі своїх колег, який заперечливо похитав головою.
– Книжку мали доставити нам учора, але видавець повідомив, що в нього немає зайвих примірників. Пробачте. Якщо бажаєте, я залишу для вас примірник, коли книжка надійде.
– Не турбуйтеся. Я ще прийду. І дуже вам дякую.
– Пробачте мені, кабальєро. Не знаю, що там сталося, бо я мав її одержати. Я вже вам казав…
Вийшовши з книгарні, я підійшов до кіоска на початку бульвару Рамбла, де продавали пресу. Там я купив майже всі газети того дня, від «Ванґардії» до «Голосу індустрії». Потім зайшов до кав’ярні «Каналетас» і став переглядати сторінки куплених газет. Рецензії на роман, який я написав для Відаля, були в кожній, на всю сторінку, великими літерами і з портретом дона Педро, на якому він здавався замисленим і таємничим, в елегантному костюмі та з люлькою, яку смоктав із добре завченою недбалістю. Я почав читати заголовки, а також перші та останні абзаци рецензій. Перша, на яку я натрапив, починалася такими словами: «“Дім із попелу” – це твір зрілий, багатий і наділений високими перевагами, твір, у якому ми знаходимо все те найкраще, що може запропонувати нам сучасна література». Інша газета повідомляла своїх читачів, що «ніхто в Іспанії не пише краще, ніж Педро Відаль, високошанований маестро й відомий романіст», а третя проголошувала, що роман Педро Відаля – це «роман солідний, досконало написаний і незрівнянний за своєю якістю». Четверта газета провіщала велику міжнародну славу Відалеві та його роману: «Європа схиляється перед маестро» (хоча роман вийшов друком лише два дні тому в Іспанії, а якщо взяти до уваги час, потрібний на його переклад, то він ніяк не міг бути опублікований у жодній іншій країні раніше, ніж за рік). Далі автор цієї ж таки рецензії вдавався до багатослівної балаканини про те, з якою глибокою пошаною вимовляють ім’я Відаля «найвідоміші міжнародні експерти», хоч, наскільки мені було відомо, жодну з його книжок ніколи не перекладали жодною іноземною мовою, окрім одного роману, переклад та публікацію якого фінансував сам дон Педро і якого було продано 126 примірників. Якщо зробити загальний висновок з усіх тих публікацій, то преса одностайно стверджувала, що «народився великий класик» і що роман засвідчив появу «найбільшого письменника нашого часу – Відаля, маестро, якого ні з ким порівняти».
