збирався йти. Тоді, не відриваючи від неї очей, витягнув гаманець і відрахував двадцять однофунтових банкнот.
– Бачите, – сказав він. – Це все, що я маю з собою. Можете взяти їх або залишити.
Але він уже знав, що вигляд грошей переконає її. Вона сипала прокльонами й безпорадно лаялася, але здалася. Жінка підійшла до ліжка і витягла щось із-під затертого матраца.
– На, бери, щоб тобі трясця! – буркнула вона. – Тобі треба той, що зверху.
Вона кинула йому теку листів. Містер Мейгерн розв’язав їх і, за звичкою, почав спокійно, методично переглядати. Жінка пильно дивилася на нього, але нічого не могла зрозуміти з його незворушного обличчя.
Він пробіг очима кожен лист, тоді повернувся до першого й перечитав його ще раз. Потім акуратно зв’язав листи.
То були любовні листи, написані Ромейн Гайлґер до якогось чоловіка, але не до Леонарда Воула. Верхній лист датовано днем арешту останнього.
– Ну що, правду я казала? – завищала жінка. – Він же її знищить, той лист?
Містер Мейгерн сховав листи в кишеню й запитав:
– Як ви їх отримали?
– Довго розповідати, – вона скоса глянула на нього. – Але я знаю дещо ще. Я чула, що та лярва казала в суді. Краще перевірте, де вона була двадцять на одинадцяту, у той час, коли, за її словами, була вдома. Розпитайте в кінотеатрі на Лаян-роуд. Там її згадають: така гарна, порядна дівчина, щоб її…
– А що то за чоловік? – запитав містер Мейгерн. – Тут лише ім’я.
Її голос став грубішим і хрипкішим, руки нервово стискалися в кулаки й розтискалися. Зрештою, вона піднесла руку до обличчя.
– То він зробив це зі мною. Давня історія. Вона відбила його в мене ще зеленим дівчиськом. І коли я простежила за ним, тому що хотіла бути з коханим, він плеснув на мене тією клятою рідиною. А вона сміялася, чортяка! Я довго чекала, щоб помститися. Стежила за нею, шпигувала за кожним її кроком. І от я виловила її! Вона поплатиться за те, що зробила, містере адвокате? Поплатиться?
– Скоріш за все, її ув’язнять за неправдиві свідчення під присягою, – тихо сказав містер Мейгерн.
– Запроторять у тюрму? Цього я й хотіла. Уже йдете? А де мої гроші? Де мої грошенята?
Не промовивши й слова, містер Мейгерн поклав банкноти на стіл. Глибоко зітхнувши, він повернувся й вийшов з пошарпаної кімнати. Озирнувшись, побачив, як стара бубонить над грошима.
Адвокат не гаяв часу. Легко знайшов кінотеатр на Лаян-роуд. Швейцар упізнав Ромейн Гайлґер, щойно побачив фотографію. Того вечора вона прибула в кінотеатр з якимось чоловіком трохи по десятій. Він не пригадував її супутника але запам’ятав леді, яка розпитала його про фільм, що саме тривав. Вони пробули до кінця сеансу, десь із годину.
Містер Мейгерн був задоволений. Свідчення Ромейн Гайлґер від початку до кінця виявилися купою брехні. Вона вигадала все через жагучу ненависть. Адвокат замислився, чи колись він дізнається, що стояло за такою ненавистю. Що Леонард Воул зробив їй? Чоловік був просто приголомшений, коли почув про ставлення Ромейн
