з представниками альвів.
Все це Гарцасі презирливо називав «критичним станом» і чекав на його трагічну, але необхідну кульмінацію.
– Ми за це гинемо! – а ви кажете про безглуздя, – заперечив хлопець. – Невже ви не хочете справедливості? Наприклад, для альвів? Хіба це справедливо, що вони не мають права на вищу освіту? Вони ж такі обдаровані!
– Несправедливо, погоджуюся. Моя медсестра Нанні з темних альвів і ця історія дуже прикра, бо на папірці вона медсестра, на практиці – дуже гарний лікар. Стоп… не крутіться… Бачте, я хочу, Мирко. Ще й як хочу справедливості! Навіть інколи мені щиро здається, що ніхто на цьому світі не бажає справедливості більше за мене. Але… ну, хто вам сказав, що справедливість є? – Гарцасі обережно втер у місце травми знеболюючу протизапальну мазь. – Ось так… зараз полегшає… Відчуваєте холодок знеболювального?
– Так…
– Справедливість – це передусім філософська категорія, а не лише моральна. Що таке, взагалі, справедливість? Ну, ось… гарна мазь, вона загоїть гематому, але треба робити рентген, мабуть. Це буде старий надійний спосіб, щоб вам надалі правильно пролікувати травму… Так що, за вашою діагностикою, є справедливістю?
Гарцасі з усміхом закрутив пузату темну пляшечку з жовтою маззю, яка пахла різко ялицею, і простягнув її пацієнту.
– Це, коли все по-чесному. Коли кожен одержує за заслугою, – сказав хлопець, ховаючи мазь у простори кишень. – Альви голодують, а король людей жирує! Це несправедливо! Адже споконвіку ми живемо на землях альвів, а вони розумні і дуже творчі. Ви чули, як гарно вони співають?
– Чув, чув… був нещодавно в опері на «Ґетсбіш», прем’єра балету Понтастина Теладзе. Він прузин, приїхав до нас з Прузії кілька років тому. До речі, мулат… Батько, як ви вже зрозуміли, людина, а мати з Лісових Хащ, мені розповідали на одному прийомі серед вершків суспільства.
– Альви – дивовижні істоти, пане лікарю, – із захопленням перебив хлопець.
– О, безперечно! Особливо їхні лукаві красуні-жінки!
– Ви смієтеся даремно, пане лікарю. Вочевидь, несправедливим є те, щоб не давати їм повноважень у владі, не пускати в університети. Ми тримаємо їх наче за слуг! Але вони розумніші за нас, пане лікарю!
– Розумніші, – Гарцасі посміхнувся. – Цілком погоджуюся, розумніші, так.
– І це приниження відбувається на їхній землі, яку ми загарбали в них!
– Добре, ми з вами загарбники та свині. Ну, не ми з вами, а наші пра-пра-пра-пра… Це переконливо. Це правда, – лікар кивнув. – І мені самому деколи буває лячно за нашу вмираючу людяність. Але робити революцію – жахлива, ідіотська дурня.
– Поясніть чому?! – хлопець у розпачі навіть підстрибнув на кушетці.
– Даруйте, приберемо цього короля, а завтра що? – звеселившись, Гарцасі голосно розсміявся. – До речі, вставайте,
