до нефролога.
На початку 2009-го він вирішив піти з Уолл-стрит. Він щойно заручився. Щодня після роботи Бред сідав зі своєю нареченою Ешлі Гупер (яка виросла в Джексонвіллі, Флорида, і щойно закінчила Університет Міссісіпі), і вони вирішували, де житимуть. Їхній список скоротився до Сан-Дієго, Атланти, Торонто, Орландо та Сан-Франциско. Бред і гадки не мав, чим займатиметься далі, він просто хотів піти з Уолл-стрит. «Я вирішив, що зможу продавати ліки абощо». Він ніколи не відчував потреби працювати на Уолл-стрит. «То не було моїм покликанням, – розповідає Бред. – Я ніколи не мріяв про гроші чи фондові ринки в дитинстві або юності. Тож прив’язаність не була сильною». Неймовірно, але він геть не був поведений на грошах, хоч тепер RBC платили йому по $ 2 млн на рік. Він усім серцем віддавався роботі, але радше через те, що йому справді подобалися люди, на яких він працював або які перебували під його керівництвом. RBC подобалися йому саме тим, що ніколи на нього не тиснули, і він завжди міг залишатися самим собою. Але тепер банк, або ринки, або ж перше й друге заразом, спонукали його стати кимось іншим.
А потім банк, якось сам по собі, змінив свою політику. У лютому 2009-го RBC розійшлися із Джеремі Фроммером і попросили Бреда підшукати когось на його місце. Уже майже стоячи на виході, Бред почав проводити співбесіди з кандидатами, які сходилися з усієї Уолл-стрит, – і тоді побачив, що практично жодна особа з тих, хто претендував на обізнаність в електронному трейдингу, насправді на ньому не розумілася. «Проблема полягала в тому, що електронники, які розбиралися з клієнтами, виконували чисто номінальну функцію», – каже Бред.
Він прибрав ногу з порога й почав обмірковувати своє рішення. З кожним днем ринками керувало дедалі менше людей і дедалі більше машин. Звісно, за машинами наглядали люди, але майже ніхто з них не розумів, як ці машини працюють. Бред знав, що механізми RBC (не самі комп’ютери, а їхні програми) були третьосортними, але вирішив, що в усьому винен банківський відділ електронного трейдингу, незграбний і невмілий. Під час співбесід із працівниками провідних банків Уолл-стрит він збагнув, що вони мають набагато більше спільних рис із RBC, ніж він вважав раніше. «Я завжди був трейдером, – розповідає Бред. – А трейдери немов сидять у своїх окремих бульбашках. Тоді я вийшов зі своєї бульбашки й почав спостерігати за іншими трейдерами». Один із його добрих друзів торгував акціями у провідному хедж-фонді під назвою SAC Capital у Ґринвічі, штат Коннектикут. SAC Capital став відомим (а потім і славнозвісним) завдяки тому, що завжди був на крок попереду фондового ринку США. Бред вирішив, що як комусь і відома ринкова інформація, недоступна йому, то таких людей слід шукати саме там. Одного весняного ранку він сів на потяг до Ґринвіча і цілий день спостерігав, як торгує його друг. Й одразу ж помітив, що хоча той користується технологіями від Goldman Sachs, Morgan Stanley та інших великих компаній, він стикається з тими самими проблемами, що й RBC: дані на моніторах більше не відображають реальний стан ринку. Бредів друг
