Сему» Вілберфорсу, який глузливо запитав, із якого боку Гакслі походить від приматів – по лінії дідуся чи бабусі. Кажуть, що Гакслі відповів, що він не проти бути нащадком мавпи, але посоромився б, якби виявився родичем когось із тих, хто зловживає ораторськими здібностями задля приховання правди.
Утім, цю історію краще сприймати критично. Крім того, що її вигадали за кілька десятиліть після цієї зустрічі, є ще одна проблема: голос Гакслі був занадто слабкий, щоб заволодіти увагою аудиторії. А в часи, коли не було мікрофонів, це мало значення. Один із тодішніх науковців, що був присутній на зустрічі, зневажливо написав, що Гакслі не міг перекричати таку велику аудиторію. Наче це він, ботанік Джозеф Гукер, протистояв єпископу: «Я розгромив його під вибух оплесків. Я звалив його з першого удару за допомогою десятка слів, що вилетіли з його огидного рота». Цікаво, що сам єпископ вважав, ніби дав гідну відсіч своїм супротивникам{23}.
Мабуть, це були одні з тих рідкісних дебатів, після яких кожен вважає себе переможцем! Проте саме Гакслі увійшов в історію як великий захисник науки від релігії. Дарвін був набагато стриманішою людиною, тому він потребував солдата, який би захищав його суперечливі ідеї. Гакслі обожнював боротися і тільки й шукав, у кого вчепитися зубами. Коли він прочитав «Походження видів», то з нетерпінням написав Дарвіну й запропонував свої послуги: «Я вже гострю свої пазурі та дзьоб, тримаючи їх напоготові»{24}.
Томас Генрі Гакслі, войовничий публічний захисник Дарвіна, який називав себе «агностиком». Проте він мав сильні релігійні нахили, що не дозволяли йому погоджуватися з Дарвіном у питаннях моральної еволюції, яку він вважав неможливою. (Карикатура Карло Пеллегріні з журналу «Vanity Fair» від 28 січня 1871 року.)
Внеском у репутацію Гакслі як вбивці релігії можна вважати термін, який він винайшов, – «агностик», що означало того, хто не впевнений в існуванні Бога. Проте він розглядав агностицизм як метод, а не як кредо. Гакслі виступав за наукові аргументи, які спиралися б виключно на докази, а не на будь-який вищий авторитет. Зараз така позиція відома як «раціоналістична». Гакслі заслуговує захоплення через те, що зробив великий крок у цьому правильному напрямку, але велика іронія полягає в тому, що він залишався глибоко релігійним і це впливало на його світогляд. Він називав себе «науковим кальвіністом», і значна частина його міркувань спиралася на похмурі та безрадісні заповіді вчення про первородний гріх. За його словами, якщо сприймати наявність болю у світі як безперечний факт, то ми можемо лише сподіватися на те, що стерпимо цей біль, стиснувши зуби; він називав це філософією «усміхайся і терпи»{25}. Природа не здатна створювати ніякого добра або, за власними словами Гакслі:
«Доктрини призначення та первородного гріха, вродженої зіпсованості людини та злої долі більшої частини людської раси, ідеї
Про Джозефа Гукера та інші деталі суперечки між Гакслі та Вілберфорсом дивіться: Ronald Numbers (2009), p. 155.
Letter of T. H. Huxley to Charles Darwin, 23 November 1859, in Leonard Huxley (1901), p. 189.
Letter of T. H. Huxley to Frederick Dyster, 10 October 1854, in Leonard Huxley (1901), p. 122.
