на думку автоматично.
Через рефлективність наших реакцій упіймання на гачок стає майже неуникним.
Гачок – звичайнісінька ситуація повсякдення. Це може бути жорстка розмова з начальником, стосунки з родичем, якого ви боїтеся, презентація незабаром, суперечка з любаскою про гроші, поганий табель дитини або просто рух у годину пік.
На ситуацію можна також реагувати автопілотом. Можна сказати щось саркастичне, замовкнути, не звертати уваги на почуття, зволікати, піти геть, поринути в роздуми, перейти на крик.
Автоматично реагуючи в невластивий спосіб, ви ловитеся на гачок. Результат такий же передбачуваний, як і слово «ягня», що скочило до голови після слів «Мері мала маленьке…». Перед вами смикається принада, і ви без вагань хапаєте її.
Ви потрапляєте на гачок, щойно починаєте сприймати думки як факти.
Це я робити не вмію. Завше тільки все псую.
Відтак ви починаєте уникати ситуацій, які зумовлюють такі думки.
І пробувати не буду.
Або можете нескінченно повторювати цю думку.
Спроба минулого разу була принизливою.
Іноді, можливо, за порадою з добрих намірів друга чи члена родини, ви намагатиметеся відгетькати такі думки.
Мені не слід так думати. Це контрпродуктивно.
Або затято змусите себе зробити те, чого боїтеся, навіть якщо до дії спонукує гачок, а не щось для вас цінне.
Треба спробувати. Треба навчитися це любити, хоч воно і вб’є мене.
Усі ці внутрішні теревені не лише вводять в оману, а ще й виснажують. Вони вичерпують важливі розумові ресурси, які можна було б використати доцільніше.
Отже, наші ментальні звички насправді сполучні з нашими емоціями, що, як турбокомпресор, породжують реакцію і підсилюють ефект «ловитви думок на гачок».
Уявімо, що ви відвідуєте курс із вивчення нової інтергалактичної мови[12]. Цією мовою одна із запропонованих фігур називається «буба», а інша – «кикі». Викладач влаштовує несподіваний іспит і питає, як яка фігура називається. Скажімо, ви вважаєте, що фігура ліворуч називається «кикі», а праворуч – «буба».
Творці цього експерименту В. С. Рамачандран і Едвард Габбард виявили, що таким було бачення 98 % людей. Таким самим був і вибір дворічних дітей[13], які ще не знають ні мовних зразків, ні англійської. Від кампусу Каліфорнійського університету в Сан Дієґо, у якому викладає Рамачандран, і мурів Єрусалима до ізольованих берегів озера Танганьїка в Центральній Африці, де панівна мова суахілі, – цей універсальний вибір вбудований у мозок. Незважаючи на мову, культуру, абетку, через лічені секунди після демонстрування беззмістовних символів центри слуху людини ідентифікують, що в слові «кикі» задньопіднебінний змичний звучить глухо, а слово «буба» – м’якіше й ніби більш заокруглено.
Така асоціація певної форми та звуку[14], як вважають, відбувається в ангулярній звивині головного
Німецький психолог Вольфґанґ Келер спочатку демонстрував консистентне мавпування фігура – звук. Він виявив, що вигадане слово «малума» відповідало круглій фігурі, а «такете» – кутастій. Див.: Ramachandran, V. S., & Hubbard, E. M. (2001). Synaesthesia – a window into perception, thought and language. Journal of Consciousness Studies, 8 (12), 3–34.
Maurer, D., Pathman, T., & Mondloch, C. J. (2006). The shape of boubas: Sound-shape correspondence in toddlers and adults. Developmental Science, 9 (3), 316–322.
Після пошкодження ангулярної звивини пацієнт С. Дж., колишній лікар, продовжив говорити гарною англійською і навіть діагностувати хворобу на основі переліку симптомів. Але коли група Рамачандрана протестувала його щодо значення 20 прислів’їв, жодної правильної відповіді лікар не дав. Він замикався у світі буквальних значень і не міг вловити глибші метафоричні зв’язки. Наприклад, коли йому запропонували пояснити «Не все те золото, що блищить», він сказав, що треба бути дуже обачним, купуючи коштовності.
Синестезія, загадкове явище, яке уражає 1–2 % населення, може бути прикладом перехресних гіперзв’язків. Це крайня межа демонстрації буба й кика. У всьому іншому хворі на синестезію – нормальні люди, проте певні стимули вони сприймають то нормально, то несподівано. Наприклад, число може сприйматися і як число, і як колір («5» може бути червоним, а «6» – пурпуровим); звучання може викликати колір (до-дієз – блакитний) або смакове відчуття (літера «А» може нагадувати смак напівстиглих бананів). Френсіс Ґалтон уперше задокументував хворобу 1880 року. Це сімейна хвороба, і найчастіше вона трапляється у творчому середовищі. Див.: Ramachandran, V. S., & Hubbard, E. M. (2001). Synaesthesia – a window into perception, thought and language. Journal of Consciousness Studies, 8 (12), 3–34. Ramachandran, V. S., & Hubbard, E. M. (2003). Hearing colors, tasting shapes. Scientific American, 288 (5), 52–59.
Зазначену роль анґулярної звивини у розумінні метафори досліджував Кріш Сатіан і його група в Університеті Еморі. Дослідження триває. Simon, K., Stilla, R., & Sathian, K. (2011). Metaphorically feeling: Comprehending textural metaphors activates somatosensory cortex. Brain and Language, 120 (3), 416–421.
