Можливо, ви його бачили: попід люлькою підпис Cici h’est pas une pipe. Переклад: «Це не люлька».
Спершу можна подумати, що сюрреаліст просто провокує глядачів таким абсурдом. Але насправді його оцінка – важлива попереджувальна оповідь про те, як ми обробляємо інформацію і як мозок квапиться й робить хибні висновки або застрягає в шкідливій когнітивній рутині.
Дивлячись на «Зраду образів», ми бачимо олійний пігмент, нанесений пензлем на полотно так, що змушує нас думати про люльку. Але Маґрітт має рацію: це не люлька. Це двовимірне зображення нашої ідеї люльки. Єдиний спосіб її запалити – розірвати полотно і з клаптів скласти реальну люльку. У такий спосіб Маґрітт говорить, що образ – не річ. Або, як сказав філософ Альфред Кожибські[16], «мапа – не територія».
Люди полюбляють витворювати ментальні категорії, а тоді припасовувати до них об’єкти, досвід, навіть людей. Коли щось не пасує, то підпадає під категорію «речі, котрі не пасують». Категорії можуть бути корисними, коли ви класифікуєте акції з високим і малим ризиком, що спрощує вибір інвестицій під ваші фінансові цілі.
Коли нам стає надто зручно і звично із жорсткими передвизначеними категоріями, то йдеться, за визначенням психологів, про завчасне когнітивне зобов’язання, тобто звичайну негнучку реакцію на ідеї, речі, людей, навіть нас самих. Ці швидкі й прості категорії та результативні поквапні судження часто називають евристикою, хоча практичні правила також добре працюють. Діапазон евристики – від раціональних заборон[17] («Я не їм закуски у вуличних кав’ярнях Стамбула в серпні») і до таких осудних шор, як расова чи класова упередженість або самообмеження відлюдьків («Я не танцюю»).
Щодо тенденції наших думок змішуватися з емоціями, розкладати все по поличках для зручності сортування і потім приймати швидкі й імпульсивні рішення на їхній основі, то в її розвитку простежується своя рація. Життя стає набагато простішим, коли не треба аналізувати кожний варіант вибору (як у тих новомодних ресторанах, де офіціант випитує найдрібніші деталі ваших преференцій, доки вам кричати хочеться: «Просто принесіть мені клятий салат! Вичавіть на нього майонез! Мені байдуже!»). Ми по вуха загрузнемо в аналізі, якщо не матимемо власних практичних навичок, що дають змогу подолати рутину, не витрачаючи забагато розумової енергії.
Евристика під’єднується в ту мить, коли ми когось зустрічаємо і відразу починаємо визначати, чи хочемо знайомитися з ним ближче або привітаємось і підемо далі. А ще, виявляється, ми дуже добре інстинктивно оцінюємо людей. Оцінювання за лічені секунди спирається на обмаль свідчень, але зазвичай дуже точне. Як свідчать дослідження, перші враження суб’єкта від невідомої особи часто-густо збігаються з оцінками особистості, які роблять її друзі й сім’я.
Тисячоліття тому вміння миттєво оцінювати чужинців допомагало людям налагоджувати довірчі стосунки, міцніші за кревні зв’язки. Це призвело до розвитку
Korzybski, A. (1933). A non-Aristotelian system and its necessity for rigor in mathematics and physics. Science and Sanity, 747–761. Цю доповідь було вперше прочитано на засіданні Американського товариства підтримки науки 28 грудня 1931 року.
Верхній і нижній бік евристики стосовно спритності добре описано у вид.: Kashdan, T., & Rottenberg, J. (2010). Psychological flexibility as a fundamental aspect of health. Clinical Psychology Review, 30, 865–878. Також див.: Ambady, N., & Rosenthal, R. (1992). Thin slices of expressive behavior as predictors of interpersonal consequences: A meta-analysis. Psychological Bulletin, 111 (2), 256–274.
