поки тобі не буде кінець. Ти відповідальний за те, що це повторюється, чоловіче. Ти поріддя пекла, ти мавпа – і тепер ти моя мавпа!»
Ця фраза найближча до якогось сенсу з усіх тих, які він досі промовив, і поки він її компонував, Лізі встигає вперше зручно вхопитися за срібну лопату – її тіло знає свою справу, а руки вже знайшли своє місце на самому кінці сорокадюймового держална – й замахнутися нею. Отже, вона добігла. Якби це були кінські перегони, то на дошці тоталізатора, безперечно, висвітлилося б оголошення: ТІ, ХТО МАЄ КВИТКИ, ДОЧЕКАЙТЕСЯ ФОТОПОВІДОМЛЕННЯ. Та коли перегони відбуваються між чоловіком із пістолетом і жінкою з лопатою, то вам не потрібне фото. В уповільненому часі-Лізі вона бачить, як срібна лопата підбиває руку з пістолетом, і він злітає вгору саме тієї миті, коли букет вогню розквітає знову (цього разу вона бачить лише його частину, бо дуло повністю зникає за совком). Вона бачить, як робочий кінець церемоніальної лопати шугає вперед і вгору, тоді як другий постріл посилає кулю в розжарене серпневе небо, й вона нікому не завдає шкоди. Вона бачить, як пістолет відлітає вбік і навіть устигає подумати: «Святе паскудство! Мені це справді вдалося!», перш ніж лопата черкає по обличчю Білявчика. Він устиг затулити його долонею (три з тих довгих витончених пальців будуть зламані, але срібне лезо лопати однаково робить свою справу, перебивши Коулу ніс, розтрощивши кістку його правої вилиці та кісткову орбіту навколо його витріщеного правого ока, вибивши йому також дев’ять зубів. Головоріз із мафії, озброєний латунним кастетом, не зробив би свою роботу ліпше.
І тепер – ще повільно, ще в-часі-Лізі – починають збиратися докупи елементи фотографії Стівена Квінсленда, яка здобула приз.
Капітан С. Гефернан побачив, що відбувається, лише на секунду чи дві пізніше, ніж Лізі, але йому довелося також давати раду проблемі з роззявою, що стояв на його дорозі, – то був гладкий здоровило, з прищавим обличчям, у мішкуватих бермудських шортах та в тенісці, на якій усміхалося обличчя Скота. Капітан Гефернан відтручує цього молодого здоровила вбік одним могутнім поштовхом мускулистого плеча.
На ту мить Білявчик уже впав на землю (й випав із рамки майбутньої фотографії) із виразом приголомшеного подиву в одному оці, тоді як із другого струменіла кров. Кров лилася також із дірки, що в якомусь майбутньому, можливо, знову служитиме йому ротом. Гефернан навіть краєм ока не побачив, хто ж насправді завдав удару.
Роджер Драпаел, можливо, пригадавши, що він призначений церемоніймейстером сьогоднішнього дійства і йому треба виконувати саме цю роль, а не роль великого старого кроля, обертається до Еддінґтона, свого протеже, та до Лендона, почесного гостя, який завдав усім стільки клопоту, саме вчасно, щоб зайняти своє місце витріщеного, дещо змазаного обличчя на задньому тлі майбутнього фото.
Тим часом Скот Лендон у шоковому стані виходить із рамки майбутньої фотографії, яка здобуде приз.
