style="font-size:15px;"> Лізі й срібна лопата
(Очікуючи, коли зміниться вітер)
1
Яскравий сон Лізі анітрохи не допоміг їй звільнитися від спогадів про Нешвіл, а надто від одного конкретного спогаду: спогаду про ту хвилину, коли Ґерд Аллен Коул після пострілу в легені, коли ще Скот міг вижити, став націлювати пістолет на серце, який, безперечно, став би для нього смертельним. На той час світ уповільнив свій плин, і її думки знову й знову поверталися – як знову й знову повертається язик до поверхні надломленого зуба з гострими краями – до того, яким плавним був цей рух, так, ніби пістолет рухався на шарнірах.
Лізі пропилососила вітальню, яка цього не потребувала, потім увімкнула пральну машину, яку не змогла заповнити навіть наполовину; кошик для брудної білизни заповнювався дуже повільно тепер, коли вона залишилася сама-одна. Минуло вже два роки, проте вона ніяк не могла звикнути до такого становища. Потім надягла свій старий купальний костюм і зробила кілька запливів у басейні, який був просто неба, за їхнім будинком: п’ять, потім десять, потім п’ятнадцять, потім сімнадцять і зупинилася, щоб перевести дух. Вона вхопилася руками за край басейну, з його мілкішої сторони, витягши позад себе ноги, важко відсапуючись, її темне волосся прилипло до щік, лоба та шиї, як блискучий шолом, але вона й досі бачила, як обертається на шарнірах бліда рука з довгими пальцями, бачила, як обертається «Ледісміт» (було неможливо думати про нього тільки як про пістолет, якщо вам відоме його летальне паскудне ім’я), бачила, як пересувається ліворуч чорна дірка, всередині якої причаїлася смерть Скота, а срібна лопата була такою важкою. Їй здавалося неможливим, що вона може встигнути, що вона може випередити безумство Коула.
Вона повільно совала ногами, роблячи невеликі сплески на воді. Скот любив цей басейн, але плавав у ньому рідко; він був людиною книжок, пива і замкнутого простору. Якщо тільки він був не в дорозі, звичайно. Або у своєму кабінеті, пишучи з увімкненою музикою. Або не сидів у кріслі-гойдалці, в кімнаті для гостей, у самому розбурханому серці зимової ночі, закутавшись до підборіддя в одну з вовняних шалей доброї матінки Дебушер, о другій годині ранку, і його очі були широко-широко розплющені, тоді як ураганний вітер, що залітав сюди прямою дорогою від самого Єлоунайфа, ревів за вікнами – і то був уже інший Скот; один подався на північ, а другий на південь жити, й, святий Боже, вона любила обох так само, усе так само.
– Облиш, – роздратовано сказала собі Лізі. – Я встигла вчасно, я встигла, а тому забудь про це – і квит! Постріл у легені – це все, чого зміг домогтися той психований молодик.
Проте очима свого розуму (де минуле завжди присутнє) вона бачила, як «Ледісміт» знову починає свій шарнірний обертовий рух, і Лізі, підтягшись на руках, вибралася з басейну, сподіваючись прогнати цей образ за допомогою фізичних зусиль. Це спрацювало, але Білявчик знову опинився поруч, коли вона стояла в роздягальні й розтиралася рушником після того, як швидко сполоснулася під душем, Ґерд Аллен Коул знову був поруч із нею, кажучи: «Я повинен покінчити
