йолопе.
– Я б не сказав, що ця назва звучить гарніше.
– Чи хтось мені пояснить, – вигукнула Філіпа плаксивим голосом, – чому тут стільки балаканини про смерть?
Усі заговорили разом, щоб їй це пояснити, але ніхто не міг знайти й показати їй «Газету», бо Міці віднесла її на кухню.
Міс Блеклок повернулася через кілька хвилин.
– Справу зроблено, – весело сказала вона й подивилася на годинник. – Двадцять шоста хвилина. Зараз почнуть приходити люди – або я зовсім не розумію своїх сусідів.
– А я зовсім не бачу, чому хтось повинен прийти, – сказала Філіпа зі спантеличеним виглядом.
– Справді, моя люба?… Мабуть, ти й справді не бачиш. Але більшість людей набагато допитливіші, ніж ти.
– Філіпа з такою байдужістю ставиться до життя, ніби воно зовсім її не цікавить, – сказала Джулія з досить зловтішною іронією в голосі.
Філіпа нічого не відповіла.
Міс Блеклок оглянула вітальню. Міці поставила пляшку з хересом і три тарелі з оливками, сирними паличками та дрібним печивом на стіл, що стояв посеред кімнати.
– Я б тебе попросила перенести цю тацю – або навіть переставити стіл, якщо ти нічого не маєш проти – у віконну нішу іншої кімнати, мій любий Патріку. Зрештою, я не влаштовую сьогодні вечірку! Я нікого не запрошувала. І мені не хотілося б показувати з усією очевидністю, що я чекаю сьогодні гостей.
– Ви хочете, тітко Леті, замаскувати свою гостру проникливість?
– Ти правильно мене зрозумів, любий хлопче. Дякую тобі.
– А зараз ми можемо розіграти спокійну домашню вечірку й прикинутися дуже здивованими, коли хтось з’явиться.
Міс Блеклок узяла пляшку з хересом. Вона подивилася на неї із сумнівом у погляді.
Патрік спробував заспокоїти її.
– Там ще хересу не менш як півпляшки. Цього має вистачити.
– О, так, так… – невпевнено відказала вона. Потім, злегка почервонівши, промовила: – Патріку, можна тебе попросити… Там, у буфеті, ти знайдеш повну пляшку. Принеси її і не забудь коркотяг. Я… ми… можемо відкоркувати нову пляшку. Цю було відкорковано вже якийсь час тому.
Патрік мовчки пішов виконувати доручення. Повернувся з новою пляшкою і витяг із неї корок. Він із цікавістю подивився на міс Блеклок, коли поставив її на тацю.
– То ви сприймаєте це дуже серйозно, чи не так, люба тітонько? – лагідно запитав він.
– Ой, Леті! – вигукнула шокована Дора Баннер. – Ти ж не думаєш справді…
– Тихше, – швидко промовила міс Блеклок. – Дзвінок у двері. Я бачу, моя гостра проникливість мене не підвела.
ІІ
Міці відчинила двері до вітальні і впустила полковника та місіс Істербрук. Вона мала власну манеру оголошувати про прихід гостей.
– Полковник та місіс Істербрук прийшли побачитися з вами, – сказала вона підкреслено буденним голосом.
Полковник Істербрук спробував приховати певну ніяковість
