style="font-size:15px;"> І
У «Літл-Педоксі» також снідали.
Міс Блеклок, жінка років шістдесяти, власниця будинку, сиділа за столом на чільному місці. На ній був простий сільський костюм із твідової тканини, до якого абсолютно не личило намисто з великих фальшивих перлин, що охоплювало її шию. Вона читала статтю Лейна Норкота в «Дейлі-Мейл». Джулія Сімонс ліниво переглядала «Телеґраф». Патрік Сімонс розв’язував кросворд, надрукований у «Таймс». Міс Дора Баннер зі щирим ентузіазмом приділила всю свою увагу місцевій газеті.
Міс Блеклок стиха засміялася, Патрік промурмотів: «Прийнятний, а не пристойний – ось де я помилився».
Аж раптом від Дори Баннер долинув звук, вельми схожий на кудкудакання наполоханої курки.
– Леті, Леті, ти бачила? Що б це могло означати?
– У чому річ, Доро?
– Якесь дуже дивне оголошення. Тут написано, що в «Літл-Педоксі» – саме тут, а не десь-інде – сьогодні надвечір буде скоєне вбивство. Що за нісенітниця?
– Дай-но подивитися…
Дора Баннер слухняно тицьнула газету в простягнуту руку міс Блеклок, тремтячим пальцем показуючи на дивне оголошення.
– Ось воно, Леті, ти тільки глянь.
Летиція Блеклок подивилася на вказані рядки. Її брови смикнулися вгору. Вона окинула швидким і пильним поглядом усіх, хто сидів за столом. Потім прочитала оголошення вголос:
«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п’ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих і друзів».
– Патріку, це твої штучки?
Її позначений доскіпливим роздратуванням погляд зупинився на вродливому й безтурботному обличчі молодика, що сидів на протилежному кінці столу.
Молодик рішуче запротестував:
– Звичайно, ні, тітко Леті. Звідки ви взяли, що я причетний до того дивного оголошення?
– Бо воно цілком у твоєму стилі, – похмуро кинула міс Блеклок. – Мені здалося, що таким могло бути твоє уявлення про жарт.
– Про жарт? Та нічого подібного.
– А як ти, Джуліє, це не твоя витівка?
– Звичайно, ні, – відповіла Джулія зі знудженим виразом обличчя.
– А чи, бува, не місіс Геймс… – і Дора Баннер подивилася на порожнє місце, де щойно сиділа за сніданком якась особа.
– О ні, не думаю, що наша Філіпа може спробувати насмішити когось, – сказав Патрік. – Вона надто серйозна жінка.
– Але в чому тут жарт? – запитала Джулія, позіхаючи. – Що ця нісенітниця могла б означати?
Міс Блеклок повільно промовила:
– Якась дурна містифікація абощо.
– Але чому? – вигукнула Дора Баннер. – Яка її мета? Цей жарт здається мені дуже дурним. І в нього поганий смак.
Її відвислі щоки обурено загойдалися, а короткозорі очі спалахнули обуренням.
Міс Блеклок усміхнулася
