найсучасніша електронна апаратура зв’язку і захисту від втручань, відстеження абонентів і багато чого іншого, чим він ніколи не користувався. Для нього головним було те, що телефон дзвонив класичним дзвоником із фільмів про Другу світову війну, як дзвонив телефон у кабінеті Сталіна, а на корпусі знаходилися великі кнопки, напроти яких стояли прізвища. Натискаєш відповідну кнопку – апарат бездоганно тебе з’єднує з абонентом, і ти спокійно говориш. Маючи глибокий і не завжди позитивний досвід, він страшенно боявся прослухування, нікому не довіряв, тому питання безпеки стали для нього найважливішими. Позавчора вони кинули в нього куряче яйце, вчора на нього упав вінок, а завтра захочуть кинути гранату або впаде бетонна стіна, – ніхто не застрахований від безглуздя людей і нещасних випадків, а життя, воно одне, і чим довше живеш, тим більше починаєш цінувати кожен день. Тому, коли зайшла мова про телефонний апарат, він мав чітку уяву про те, яким той має бути: міцний важкий корпус 1930-х років, щоб не потрібно було притримувати рукою, коли натискаєш на кнопки, простий і надійний у користуванні, максимально захищений від втручань при розмові.
Напроти перших двох кнопок стояли прізвища «Шевцов» і «Гусляков». Віктор Шевцов вів всі юридичні питання Хазяїна, тримав руку на пульсі в судах і прокуратурах, закривав угоди, словом, більш довіреної особи, не рахуючи сина, у власних справах Хазяїн не мав. За винятком, звісно, Миколи Гуслякова – людини, яка відповідала за його безпеку на всіх рівнях. Обидва – Шевцов і Гусляков – сиділи зараз напроти на стільцях і розповідали вельми цікаві речі. Два мільярди доларів – навіть для Хазяїна це була величезна сума грошей. Грошей, які хтось хотів поцупити з бюджету країни, тобто, вважай, з його, Хазяїна, бюджету, інакше він ніколи про держбюджет і не думав. Інакше навіщо тоді було ставати президентом країни, якщо ти не можеш брати звідти, скільки тобі потрібно?!
– Так, значить, два мільярди доларів? – ще раз перепитав він.
– Саме так, – відповів Шевцов. – Ось рішення судів. Обидва прийняті в червні цього року, обидва – на користь приватної фірми «Газукрпром». Щоправда, приватною вона стала не так давно…
– Що ти маєш на увазі?
– Донедавна серед засновників там значився державний «Нафтогаз»… Але, знову ж таки, рішенням суду… – Тут Шевцов голосно хмикнув: – Державне підприємство півроку тому вивели з числа засновників.
– Як таке могло статися?! – Хазяїн насправді видавався здивованим.
– Ну, наші суди… ви ж самі добре знаєте, – почав було відповідати Шевцов, але Хазяїн грубо його осік:
– Як таке могло статися, що ми про ці гроші дізнаємося останніми? І як таке може бути, що ці гроші забирає хтось інший?!
– Важко сказати, – Шевцов давно звик до спалахів гніву Хазяїна. В такі критичні моменти головне було знаходитися від того на відстані більшій, ніж довжина руки, а зараз Шевцова захищав стіл, тож він зберігав абсолютний спокій. – У цих товаришів – могутнє прикриття і непогано працює голова. Там все дуже просто придумано і, водночас, дуже
