відчуття страху за своє життя, під час злету зиркає донизу, щоб подивуватися глянсовою чіткістю й славністю Землі (будинки та їхні дахи вирізняються настільки чітко, так майстерно зведені, а озера – справжнісінькі тобі ковзанки, такі, які наші батьки заливали на подвір’ях у Різдвяну пору, доки ми спали; і все це – правда, навіть мапи – правда!), – відмітила, яка ж Зукі гарненька, хай там несе вона якісь нещастя чи ні, з цим скуйовдженим буйним волоссям, навіть її вії виглядають дещо сплутаними після важкого дня набирання текстів і пошуку відповідного слова під жорстким освітленням; її фігура в цьому молочно-зеленавому светрі й чорній замшевій спідниці така пряма й елегантна, живіт плаский, груди пругкі й високі, зад тугенький, а той великий, широкогубий рот на мавпячому личку такий пустотливий, податливий і прегарний.
– О, я знаю про нього! – вигукнула вона, прочитавши думки Александри. – Можу стільки всього розказати, але хотіла ще дочекатися Джейн.
– Я можу й почекати, – сказала Александра, зненацька невдоволено, ніби відчувши холодний протяг того чоловіка та його місце в її думках. – Це нова спідниця?
Їй захотілося торкнутися до неї, погладити її, цю подібну до лані матерію, і те пружне, елегантне стегно під нею.
– Дістала на осінь, – сказала Зукі. – Надто довга, але зараз такі роблять.
Задзвенів дзвінок на кухні: торохтячий, шорсткий звук.
– Ця проводка колись спалить весь будинок, – спророкувала Зукі, прожогом кидаючись геть із нори.
Джейн уже встигла ввійти сама. Виглядала вона блідою, її гостре, гарячооке лице навантажене вайлуватим хутряним тем-о-шентером,[18] чиї крикливі клітинки безладно зливалися з клітинками на її шарфі. Також на ній були гетри в смужку. Від Джейн не віяло фізичною красою, як від Зукі, а по всьому її тілу розкинулись невеличкі клаптики асиметрії, однак вона випромінювала принадність, як той волосок розжарення, що випромінює світло. Її волосся було чорне, а рот маленький, строгий і впевнений. Родом вона була з Бостона, і через це здавалося, ніби вона розуміється на всьому.
– Ото той Нефф сука, – почала вона, прочищаючи горло від жаби. – Змушував нас знову і знову грати Гайдна. Назвав мою інтонацію манірною. Манірною. Я розревілася й назвала його бридким чоловічим домінантом.
Вона почула себе й не змогла стриматися від каламбуру:
– Треба було сказати йому домінувати в доміно.
– Такі вже вони є, – легко сказала Зукі. – В такий спосіб вони просять більше любові. Лекса, як завжди, п’є своє дієтичне, «г плюс т». Moi, а я ще більше по бурбону.
– Не варто цього робити, але мені, курва, так болить, що хоч цього разу побуду неслухняною дівкою й попрошу мартіні.
– О, крихітко. Не думаю, що в мене є сухий вермут.
– Все пучком, подруго. Тоді просто хлюпни джину з льодом у винний бокал. Може, в тебе раптом є ще трохи лимонної шкірки?
Холодильник Зукі,
Традиційний шотландський берет із помпоном.
