сказав Ван Горн. – Вони як «Модель Т».[28]
Він роззирнувся довкола; його голова поверталася, ніби бочка на обідку.
– Я кажу про фарбу.
– Фарбу? – сказала Александра, відчувши, що треба й собі вступити в розмову. Цей чоловік принаймні давав їй привід подумати про щось інше, крім томатного соусу.
– Фарбу, – серйозно запевнив її він. – Звичайну фарбу, яку наносять щіткою і яка перетворює епідерміс вашого милого будиночка на гігантську низьковольтну камеру.
– Для цього є лише одне слово, – сказала Зукі.
– Ага, і яке ж воно?
– Струмовражаюче.
Ван Горн удав, ніби образився:
– От холера, знав би, що ви казатимете такі кокетливі, вітряні речі, то не марнував би свій час на теревені. Ви граєте в теніс?
Зукі виструнчилася. В Александри виникло бажання погладити той довгий, плаский відрізок від грудей до талії тієї жінки, подібно до того, як виникає бажання простягнути руку й погладити живіт кота, що лежить на спині, витягнувшись, а пальці на його задніх лапах тремтять у момент цього м’язового екстазу. І як же гарно складена Зукі.
– Трошки, – сказала вона, крізь її усмішку визирнув кінчик язика й на мить затримався на верхній губі.
– Заходьте якось за кілька тижнів, мені тоді якраз встановлять корт.
Їх перебила Александра:
– На заплавах не можна будувати, – мовила вона.
Цей великий незнайомець обтер губи й гидотно зміряв її поглядом.
– Коли заплави забудувати, – сказав він своїм недолуго синхронізованим, злегка гунявим голосом, – то вони більше не попливуть.
– Там гніздяться білі чаплі, серед мертвих в’язів, за маєтком.
– Ж, Е, С, Т, м’який знак, – сказав Ван Горн. – Жесть.
Через раптову зірчастість його очей вона почала думати, чи не носить він, бува, контактних лінз. Здавалося, ніби його розмові заважає постійна, недбала потуга тримати себе в руках.
– О, – мовила вона, і те, що помітила Александра, дало їй, попри запаморочення, відчуття, ніби вона дивиться в глибоку яму.
Його аура кудись зникла. Навколо нього, над тією головою з жирним волоссям, нічого не було, як у мертвяка чи дерев’яного ідола.
Зукі засміялася, дзвінко; її витончений округлий животик, у солідарності з діафрагмою, засмикався під поясом замшевої спідниці.
– Мені це подобається. Можна процитувати вас, містере Ван Горн? «“Забудовані заплави більше не пливуть”, – стверджує новий, інтрижний житель».
Відчуваючи огиду від цих шлюбних ігрищ, Александра відвернулася. Аури решти присутніх на вечірці почали блякнути, ніби світло ліхтарів уздовж автостради, коли на лобовому склі збирається багато води. А всередині себе вона відчула, як її тупо заповнює тьмяна вологість від небажаного потягу.
«Форд Модель Т» – один із перших автомобілів масового виробництва.
