поручника обличчя.
– Тягни, дурню! Уб’ють же ж! – зіпнув дядька, вигинаючи носок Кампіоні до землі.
Кампіоні засичав:
– У тебя ещё секунда!!!
Шевченко заперечливо хитнув головою, заплющив очі.
Пролунав постріл… і Тарас укляк, наче вріс у землю. Повіки затремтіли, і він побачив, як до плацу з клубів туману скаче вершник із довгим кавалерійським пістолетом у руці, яким щойно вистрілив угору. То був капітан Єгор Михайлович Косарєв. У червоній бурці, з широкими виступами на плечах, його погруддя на сірій кониці мало вигляд монументальний. Шкапина під шпорами двічі звелася дибки і заходи́ла на задніх, як у цирку. А сам капітан з непроникно-бундючним виразом, обрамленим пихатими бакенбардами, байдужно позіхнув, розчепірюючи на плац, море і форт удалині велику пащеку.
– Отставить, поручик! – наказав Косарєв.
«Що лишень не зродиться в царській армії!» – майнуло Шевченкові. Він не любив Косарєва, але його інколи потішала театральність і надмірна поза капітана. Поряд Бурков, по-братськи ризикуючи собою, підтримував його за плече. А переляканий дядька давав драла п’ятами краєчком морської хвилі.
Кампіоні опустив і пуфер, і задерту ногу і якось боком, як ображений хлопчисько, почухрав жалітися до капітана.
– Господин капитан! Так я ведь Мешкову проиграл папину ло…
Лиш підійшовши, поручник усвідомив, що Косарєв сидить верхи на його кобилі.
– …Лошадь?… – загримів Косарєв розробленим на муштруваннях командним голосом. – Твоя клячонка теперь уж моя! И на носок ты аккурат со мной теперь играть должон!
І капітан так голосно зареготав, що пересилив коняче іржання.
Кампіоні схопив коняку за вузду і спитав розчавлено:
– Как это?
– Ха-ха! – зареготався ще дужче капітан, а кобила під ним забила копитами, обсипаючи свого колишнього господаря колотями з жорстви і піску. – А?! Как я тебя угрел, Кампиони, да-сь?!.. По самое не хочу!
– За что? – ще тихіше пролопотів поручник.
– За жадность твою!.. Мешков напился и под утро рухнул со стаканом на пару. Так что твоя Галюцина отныне моя!
– Как ваша? У неё ж под вашим благородием морду свело!
Косарєв торжествував і ще більше набрався пихи, і ще вище звівся у стременах.
– И сколько теперь мне стакан на носке нужно продержать, чтоб всё назад вернуть?
– Минуту и двадцать секунд! – тріумфуючи, зареготав, як грім, капітан. – И тебе не сдюжить! Ибо ты у нас неуравновешенный!
Кампіоні нервово заялозив долонями по кобилячій морді й ображено скрикнув:
– А тыща моя тоже ваша?
Цього разу настала черга розтривожитися Косарєву.
– Какая тыща? Ты что, ещё и тысячу Мешкову проиграл?
– Да!
– Вот Мешков прохвост! Он ещё и тыщу у тебя выиграл!.. Ну ничё, до фрунта ещё час!
