сну, і глухо роззиралися довкіл, не бачачи нічого, крім стін, не відчуваючи нічого, окрім примусу й наказу. Їх було примушено вдягатися в зимову форму часів Хівинського походу, і це було нестерпно в мангистауську спеку й особливо обридливо вдосвіта.
Двері казарми відчинилися, і троє солдатів – Пастушок, дядька й Тапашов – поперли паки з шинелями, шароварами, чорними в’язаними шапками-масками на всю голову з прорізами для очей, з червоними сукняними клаптями на носах. Одна така була насунута на дядьків писок.
– Вставай, братва! – кричав дядька, тягнучи уніформу першим крізь довгий прохід між нарами до бочок із сіном та столу із залишками їжі й питва. – Пора вдіваться! До нас єнєрал приєзжають!
Пастушок, проходячи повз огрядного Тапашова, кинув йому найбільшу шапку-маску.
Тапашов важко крекнув:
– Ми в цьому Хиви просвистали!.. А шоб їм чорне було!
– Отставить ропот! – не вгамовувався дядька. – В етой муніції будем весь день пустиньой шмагать, шоб маски к роже пристали! – Він дотягнув свою паку з уніформами до великої бочки, жбурнув на дно, стягнув шапку-маску і розреготавсь, уже похмелений і веселий.
– Да пошёл ты! – кинув молодий і задиристий, як півник, солдат.
– Хавало закрой! – докинув інший, цибатий і сухий, як бадилина.
– Дуракам в масках красивее! – пожартував Нагаєв, унтер-офіцер із казахських вихрестів. Жилавий і сухий, різкими рухами він був схожий на вузлуватий батіг, і його боялися.
Тому дядька не звернув уваги на Нагаєва. Цибатого він теж не зачепив, бо той був другом Нагаєва. Дядька накинувся на наймолодшого.
– Ей! Нєуваженіє к мундіру? – підступив до молодого ближче, хрюкнув йому під носа, як свиня, і пригрозив: – В карцер захотєл?!
Молодик виставив уперед груди, як справжнісінький півень, але дядька пхнув його до нар пузом, аж підплигував:
– Із-за такіх, как ти, я по гривєнніку за каждово буду імєть! – він тішився і біснувався. А довкола нього, чуючи сварку, немов завелися й пробудилися всі.
– Ах ти, морда продажная! – визвірився молодий солдат і дав щиглика дядькові по носі.
Дядька аж присів. А тоді відвів назад руку, щоб ударити й одразу повалився на долівку. Нагаєв викрутив йому руку і пригнув дядьку вниз. Дядька закрутився, як тарган, зажалівся і забекав.
– Е-е-е! Тіхо-тіхо! Ти же унтер! – визвірився на Нагаєва, і той попустив.
Дядька вирвався і побіг проходом поміж нарами до виходу, закриваючи голову руками, на яку з усіх кінців казарми полетіли чоботи, валянки, качани з ріпи й олов’яні полумиски.
– Осторожнєй, падліци! Ви ж перві начали!
Ні з того ні з сього солдати загиготіли, розсмішені вигуками дядьки.
А коли той, тікаючи з казарми, перечепився об брудну ногу колодника, казарма вибухла реготом.
За хвилю регіт ущух і всі знову зосереджено засопли, розбираючись у строях двадцятирічної давнини. Пастушок схопив маску за червоний клапоть, що прикривав отвір
