Обрядін.
Капітан показав на денщика Кампіоні, що лежав непорушно на кінці причалу з раною на плечі, і цейхвартера, за сумісництвом гефенгнісляйтера[7] Мєшкова. Останній плавав невдалік причалу догоричерева, розкинувши руки, й безтямно молився. Пєтров підбіг до Буркова, помацав пульс на шиї. Для певності – штовхнув денщика. Від поштовху голова повалилася набік.
– Он это… скорее того! – і Пєтров показав пальцем у небо.
Ферт зазирнув під трап. Витягнув звідти недопитий штоф коньяку, кілька надбитих склянок.
– Что это?! – запитав капітана.
– Не знаю! Мы приплыли ночью! Осколков на причале не было. А сейчас они и на палубе тоже. Водкой до сих пор воняет!
Ферт розкрив віяло і, відмахуючи від себе дим, запитав Обрядіна:
– А вы не знаете, откуда это тут взялось?
– Ну право, Стефан Иоганович! Неужели вы думаете, что «Ласточку» поджёг кто-то из наших? – гмикнув підпоручник.
Обережний Пєтров, побачивши штоф у Ферта, став у нього за плечима й собі підняв із причалу гранчак, ретельно його розглядаючи. Насправді ж дослухався, що скаже Ферт. А Стефан Йоганович продовжував своєї:
– По крайней мере сей господин, что лежит на воде и лепечет несуразицу, должен быть вам знаком.
– Да, это коллежский ассесор, цейхвартер Мешков Михал Федотыч… Крайне странный, знаете, человек… Вы у него и спросите, чего он тут в форме с утра плавает.
– Однако я не понимаю, господин подпоручик, причём здесь повстанцы и атаман Иса? Тут ведь явно играли на носок. И, видимо, шхуна от разлитого спиртного и загорелась.
– Но казахи же тоже пьют, господин поручик. И устав им играть на носок, между прочим, не запрещает.
– Вы всё сказали? – з притиском запитав Обрядіна представник командувача гарнізону.
Підпоручник розгубився і закрутив пальцями, наче забув мову. Його врятували гучні накази фельдфебеля, який біг попереду колони солдатів із форту, і окрики Чарца, що з розпачу духопелив ногами по пожежній машині й закликав на поміч Ферта:
– Господин поручик, вы же немец! Машина не работает, а инструкция на немецком языке!
– Да-да, господин поручик, беспорядок надо кончать! А то «Ласточка» так сгорит к ядрёне матрёне! – нарешті знайшовся Обрядін.
Сердитися було ніколи. Ферт обдивився все довкола. Картина мала макабричний вигляд: до пристані валили юрмою кілька сотень напіводягнутих солдатів, дехто в чорних масках, дехто лише в спідньому, на воді плавав горілиць колезький асесор, щось белькочучи, башкири роздували пари іноземній машині, не прочитавши інструкцію, а «Ластівка» майже зникла в клубах диму спільно з капітаном, який продовжував репетувати вже тепер до своїх матросів:
– Почту спасайте, а не свои манатки!
І Ферт здався, зняв кашкет, провів долонею по голеній голові та сказав невідомо кому:
– Что ж, глупость умному не интересна.
Його
Цейхвартер – начальник арсеналу, гефенгнісляйтер – комендант тюрми.
