відчуваю його погляд, що тисне на мене, наче гиря.
– Я декому вчора допомогла, – кажу. – Жінці з Монтани. Бабусі. Вона не виходила з дому вже місяць.
Він знайомий з такими несподіваними відхиленнями від курсу, називає їх «синапсичними[121] стрибками», хоча ми обоє знаємо, що я умисно змінюю тему. Та я лечу вперед, розповідаю йому про «БабунюЛіззі», як я відкрила їй своє ім’я.
– Чому ти це зробила?
– Я відчула, що вона намагалася об’єднатися з кимсь. Хіба це не… – точно, он звідки та фраза «Тільки об’єднуйтесь». Хіба не до цього закликав Форстер?[122] Його роман «Маєток Говардс Енд» був офіційним вибором липня у книжковому клубі. – Я хотіла їй допомогти. Хотіла бути ближчою.
– То був щедрий вчинок, – говорить доктор.
– Мабуть, так.
Він посувається у кріслі.
– Мені здається, ти поступово підходиш до тієї стадії, коли зможеш бачитися з іншими людьми на їхніх умовах, а не лише на своїх.
– Можливо.
– Це прогрес.
Панч прокрався до кімнати й крутиться в мене під ногами, не зводячи погляду з колін. Я підкладаю ногу під стегно іншої.
– А як справи із фізичною терапією? – далі запитує доктор Філдінґ.
Я проводжу рукою по своїх ногах і талії, наче демонструю приз на якійсь телегрі. А ще ви можете виграти це занедбане тридцятивосьмирічне тіло!
– Виглядала й краще. – А тоді, не даючи йому мене виправити, додаю. – Я знаю, що це не фітнес-програма.
Він усе одно мене виправляє.
– Це не лише фітнес-програма.
– Та я знаю.
– То все йде добре?
– Я зцілена. Цілком здорова. – Він спокійно мене розглядає. – Справді. Із хребтом усе добре, ребра не зламані. Я більше не кульгаю.
– Так, я помітив.
– Але мені треба трохи займатися. І мені подобається Біна.
– Вона стала тобі другом.
– Можна й так сказати, – визнаю я. – Другом, якому я плачу.
– Тепер вона приходить щосереди, правильно?
– Зазвичай.
– Гарно, – каже він так, ніби середа – це особливо сприятливий день для занять аеробікою. Він ніколи не бачився з Біною. Не можу уявити їх разом; вони наче з різних вимірів.
Час завершувати. Мені не потрібно дивитися на годинник, що згорбився на полиці над каміном, як і докторові Філдінґу, – після років практики ми обоє з точністю ледь не до секунди можемо відрахувати п’ятдесят хвилин.
– Я хочу, щоб ти продовжила приймати бета-блокатори тими ж дозами, – каже він. – Ти приймаєш півтора грами тофранілу.[123] Підвищимо дозу до двох із половиною. – Супиться. – Це пов’язано з тим, що ми сьогодні обговорювали. Мало б допомогти з настроєм.
– В мене й без того все пливе, – нагадую йому.
– Пливе?
– Чи туманиться, мабуть. Чи те, й те.
– В очах, маєш на увазі?
– Ні,
Синапс – місце контакту між двома нейронами, де проходять нервові імпульси.
Препарат-антидепресант із активною речовиною іміпраміном.
