власне, прибув для того, щоб запропонувати вашій королівській милості свою шаблю і свою вірність.
Сігізмунд усміхнувся.
– Схоже, мені вони знадобляться, Христофе, – мовив він, – підійдіть ближче…
Чоловік зробив два кроки до ліжка, на якому лежав монарх. Розпорядник короля залишився на місці.
– Ви також підійдіть, Свенсоне, – звернувся до нього Сігізмунд, – даруйте, я нічого вам не сказав. Але в мене, як і раніше, не буде від вас таємниць…
Вікінг і Христоф завмерли, чекаючи на продовження королівських слів. Той попросив дати йому води і, щойно Свенсон виконав його прохання, заговорив знову:
– Як бачите, панове, у вашого короля певні негаразди…
Тут він хрипло засміявся, проте піддані не підтримали його жарту.
– Тобто я помираю, – вже звичним своїм тоном проговорив Сігізмунд, – але це не найгірше, попри те що ця звістка зовсім не тішить мене. Найгірше полягає в іншому…
Він глибоко вдихнув і, трохи потримавши повітря в своєму хворому нутрі, зі свистом видихнув його назовні.
– В тому, що на троні я не залишаю нащадка, а на землі – законного сина, – продовжив Сігізмунд, – будь-де це стає причиною кривавого хаосу… Змов, інтриг, убивств, які нищать королівство зсередини. Бідна, бідна моя Річ Посполита!.. Але Бог свідок, вже нічим я їй не допоможу.
По обличчю короля потекли сльози. Можливо, тієї миті він також усвідомив, що гірку його передсмертну промову про долю Польщі мовчки вислуховують похмурий швед і Христофор, який був русином з походження.
Проте, після ще однієї паузи і ще одного важкого зітхання монарх заговорив про інше:
– Втім, сталося так, що, попри все, я залишаю по собі на цьому світі маленьке життя…
Христоф і навіть суворий вікінг здивовано звели брови, а король усміхався, і усмішка його була щасливою. Сігізмунд сповненим тепла поглядом дивився кудись у стелю, де, можливо, бачив щось, що приносило йому полегшення, або чийсь образ, який втішав його у ці останні болісні миті.
Минуло майже чверть години, перш ніж король заговорив знову:
– І от, мої дорогі друзі, перебуваючи на смертному ложі й терплячи несамовитий біль, я прошу вас зберегти чи порятувати мою дитину, яка ніколи й не бачила свого батька, – Сігізмунд перевів погляд на своїх мовчазних слухачів, – знайдіть це янголя і допровадьте у безпечне місце. А найголовніше – збережіть таємницю. Бачить Бог, життя цієї дитини перетвориться на пекло, щойно про наш кровний зв’язок дізнаються мої вороги…
Дихання короля стало важким і уривчастим.
– Свенсоне, – видавив з себе монарх, – поруч з вами відчайдух і сміливець родом з Лемберга. Довіряйте йому, наче собі. Після моєї смерті ви залишитесь розпорядником скарбу, то ж дайте цьому чоловікові стільки грошей, скільки йому знадобиться…
– Буде сповнено, ваша величносте, – невпевнено відповів той.
– Христофоре, вас я прошу виконати цю останню
