назвами, як «оповідь», «діяння», «повість» тощо. Роман був останнім розповідним жанром в’янучої античності, останнім злетом давньогрецького красного письменства: його апогей припадає на II–III ст. н. е. Виник він, вбираючи в себе як досвід фольклорно-міфологічної творчості, так і досягнення тих літературних жанрів, де знайшло вияв зацікавлення особистістю, сім’єю, приватними взаємовідносинами (новела, епістолографія, риторичні вправи). Про зміст, композицію, характерні колізії, мовностилістичні особливості давньогрецького роману дають нам уявлення декілька пам’яток цього літературного жанру, які дійшли до наших днів. Хронологічно першим давньогрецьким романом, який у непошкодженому вигляді зберігся до нашого часу, є «Повість про Херея і Каллірою», твір, написаний у II ст. н. е. Харітоном.
Під могутнім впливом грецького роману розвивався цей вид літератури і в Стародавньому Римі. Єдиною пам’яткою римської романічної прози, яка повністю дійшла до наших днів, є «Метаморфози, або Золотий осел» з II ст. н. е. Автор цього роману – Луцій Апулей, виходець з Північної Африки, який народився близько 124 p. н. е. в місті Мадаврі, римській військовій колонії, в сім’ї заможного й іменитого чиновника. Освіту здобував Апулей у рідному місті й Карфагені, виявляючи інтерес до риторики й філософії. Згодом, з метою здобути ширшу освіту, подався в Афіни – центр грецької науки, де поглиблював свої знання в галузі філософії, особливо захоплюючись вченням школи платоніків. Деякий час він перебував у Римі. Там, вдосконаливши свої знання з латинської мови, почав виступати в суді у ролі захисника. Відвідав також Єгипет, де ознайомився з містеріями Ізіди й Озіріса. Обвинувачений у 158 p. в заняттях магією, за допомогою якої нібито «зачарував» і одружився з багатою вдовою, Апулей захищав себе в промові, названій «Апологією». Хоча він і був виправданий, проте репутація чаклуна так і залишилась за ним назавжди. Постійним місцем проживання Апулея став Карфаген, де до нього ставилися з великою пошаною як до видатного оратора й верховного жерця провінції. Рік смерті письменника невідомий: помер він десь близько 180 p.
Час, коли жив Апулей – II століття (правління імператорів Адріана й Антонінів), – це період найвищого розвитку римського рабовласницького суспільства, період могутності імперії, її найбільшого територіального поширення. Разом з тим уже тоді з’являються симптоми в’янення й занепаду цієї могутньої держави. Дедалі гіршало становище народних мас. Люди, втрачаючи надію на краще завтра, шукали втіхи в релігії й містицизмі. Великим успіхом користувалися східні культи – єгипетські, сирійські, малоазійські, перські, ширилася християнська віра. Популярність здобули містерії перського бога Мітри й єгипетських богів Ізіди й Озіріса. Ці культи й містерії сильно діяли на уяву і почуття посвячених, нібито відкривали таємниці потойбічного світу й обіцяли посмертне блаженство. Росла віра в магію та астрологію, множились, як гриби після дощу, віщуни і пророки, чудотворці і ясновидці. Забобони, віру в чудеса, релігійний фанатизм того часу нещадно картав сучасник Апулея грецький сатирик Лукіан із Самосати.
Апулей був свого роду енциклопедистом: він студіював риторику, філософію, історію, природознавство, медицину, астрономію, цікавився окультними науками. Писав латинською і грецькою мовами. У його доробку є трактати, де він пропагує неоплатонічну філософію («Про Платона і його вчення», «Про божество Сократа», «Про всесвіт»), але великої цінності вони не мають, бо їх автор філософом не був, хоча за такого і видавав себе. Зберігся збірник ораторських виступів Апулея під заголовком «Флоріди» («Квітник»), який, подібно до вищезгаданої «Апології», дає уявлення про нього як оратора.
Чимало Апулеєвих творів на різні теми пропали. Особливо відчутна втрата роману «Гермагор», тому що саме як романіст він зблиснув небуденним талантом, свідченням чого є найзнаменитіший твір Апулея «Метаморфози».
Апулей – типове дитя свого часу. На його характері позначилося все, що було властиве його епосі назріваючого занепаду античного суспільства, ідеологічної його кризи. Світогляд Апулея далекий від простоти й цілісності світовідчування давніх римлян: у ньому раціоналістичний скептицизм поєднувався з нахилом до містицизму і вірою в чудеса: захоплення єгипетськими культами Ізіди й Озіріса призводить до глузливого ставлення до офіційної релігії – олімпійських богів з Юпітером на чолі. У творах Апулея достовірно відображені духовна атмосфера і побутове тло сучасної йому епохи.
Письменницька слава Апулея ґрунтується на одному творі – романі «Метаморфози», більш відомому під назвою «Золотий осел», написаному, як гадають, десь близько 170 p. Епітетом «золотий» у значенні «чудовий», «прекрасний» в античні часи прийнято було характеризувати твори, які своєю художньою цінністю здобули великий успіх у читачів. Пістрявий за змістом роман розповідає про пригоди молодого грека, корінф’янина Луція, який, перебуваючи у Фессалії, країні чаклунок, ненавмисне чарами перетворений на осла, зазнав різних пригод і випробувань долі, не раз заглядав смерті в очі. Мандруючи по різних місцевостях, він бачив життя різних людей, чув цікаві розмови, анекдоти й історії. Луцію було відомо, що він поверне собі людську подобу, як тільки скуштує
