військо на Пшеворськ, а пан воєвода вирішив розвідати ці землі.
Полонений криво усміхнувся.
– Розвідали!
Гліб переглянувся з Ярополком.
– При нагоді тебе повернуть до твого пана, – повідомив він. – Виведи його!
Останні слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберігав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його піднімуть, підвівся і, злегка поклонившись, у супроводі вартового залишив кімнату.
Гліб сів на звільнене місце.
– Переворськ? – запитав Ярополк.
– Так. Треба повідомити князя, – сказав Гліб. – Знайди надійного гонця, а я напишу листа…
Коли Гліб дописував останні слова, на нього вже чекав гонець. Воєвода вийшов на ґанок.
– Відвезеш листа у Львів, – сказав Гліб, подаючи листа.
– Чи пустять його до князя? – засумнівався Ярополк.
Гліб зняв з пальця подаровану князем каблучку і простягнув воїну.
– Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити – вони знають.
Той з повагою надів масивну каблучку на палець і, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до воріт.
Два наступні дні від нього не було жодної звістки, правда, і полонений не обдурив: більше поляки не з’являлися.
А ще через день під стіни Щекотова під’їхав невеликий озброєний загін на чолі з боярином, у якому Гліб упізнав свого свояка Богумила.
Зустріч родичів була щирою, хоч і не бачилися вони лише декілька днів. Богумил, обійнявши Гліба, простягнув йому каблучку.
– Ну, здрастуй, воєводо! – сказав він. – Ось, віддаю. Негоже розкидатися подарунком самого короля!
– Та хотів, щоб мій гонець напевне потрапив до князя! – виправдовувався Гліб, надягаючи каблучку.
– Так і сталося.
– Стомився? – запитав Гліб і сам відповів: – Звичайно, стомився, про що я говорю!
– Стомився, – кивнув головою Богумил. – Веди, воєводо, поговоримо.
У будинку, де поселився Гліб, за обідом, приготованим тою таки Бояною, Богумил посвятив родича у державні таємниці.
– Твоє застереження про Лєшека не стало для князя ні першою новиною, ні новиною взагалі, – говорив Богумил. – Левові все було відомо. Єдине, чого не знав князь, було твоє твердження про те, що на Львів поляки не підуть.
– А Переворськ? – поцікався Гліб.
– Не дійшов до Переворська Лєшек. Відступив. Наразі. А я за тобою, – повідомив шуряк.
– Щось сталося?
– Ще ні, але станеться. Словом, ти потрібен князеві.
– Новий похід?
– Новий похід.
– Куди?
– Дізнаєшся від самого князя. Але не хвилюйся – не на Польщу.
– А я і не хвилююся, – відказав Гліб. – Похід – то похід. Не вперше. А кого назначили замість мене? Тебе?
– О ні! – весело сказав Богумил. – Я також потрібен у новому поході. А воєводу князь доручив
