собою. Поки черговий пішов на пошуки медсестри, Гаррі стояв біля дверей, на варті, як висловився сам; Ґай сів поруч із нею.
– Гаразд, міс, – сказав Ґай. – Треба нам з’ясувати кілька деталей.
– Навіщо? Я ж не зробила нічого поганого, чи не так?
– Відверто кажучи, ні, міс. Але це було небезпечно. І нам потрібно написати звіт, – сказав Ґай, ледь помітно почервонівши. – Тож, будь ласка, назвіть своє ім’я.
– Луїза Кеннон.
– Адреса?
– Квартира сорок три, блок Сі, маєток Пібоді, Лоуренс-стрит, Лондон.
– Рід занять?
Луїза стискала в руці листа, не в змозі прочитати його.
– Праля. Саме так, я допомагаю матері. Але це не зовсім те, чим я планую займатися впродовж усього життя.
Ґай усміхнувся.
– Ні, міс Кеннон, – він замовк. – Міс, адже так?
– Так.
Рум’янець став трохи яскравішим.
– Куди ви прямували?
– До Гастінґса, але я…
– Що?
– Нічого. Я прямувала до Гастінґса.
– Тоді чому ви вистрибнули з потяга? Хотіли вийти в Льюїсі? Іноді люди не розуміють, що платформа коротша за потяг. Таке траплялося раніше.
– О так, я хотіла сказати… Так, я прямувала до Льюїса… – Луїза знову не договорила.
Ґай дуже по-доброму дивився на неї.
– І ви мало не пропустили свою зупинку? Так?
Гаррі суворо глянув на нього.
– Так, саме так. Ой. – Вона здригнулася та схопилася за ногу.
– Медсестра скоро прийде, міс, – сказав Гаррі. – Намагайтеся не рухатися.
– Мені не потрібна медсестра, – сказала Луїза. – Я мушу йти.
– Лише кілька запитань, міс Кеннон, – сказав Ґай. – Ви подорожували самі?
Луїза глянула на нього.
– Вам і справді треба все це знати? Я мушу йти.
Ґай опустив записника та олівця.
– Гаррі, – сказав він, – можеш сходити дізнатися, що ж там трапилося з медсестрою?
Гаррі зрозумів. Він пішов.
– Розкажіть мені, що сталося, – сказав Ґай. – У вас через це не буде проблем, нам просто треба знати, що все гаразд.
Заспокійливого тону для Луїзи стало задосить. Їй здалося, що такого спокійного звертання до себе вона не чула впродовж місяців, якщо не років. Вона досі тримала конверт, який був адресований їй.
– Мені потрібно це прочитати, – сказала вона.
– Тоді вперед, – відповів Ґай. – Не поспішайте.
Луїза повільно витягла з конверта аркуш паперу і почала читати листа, написаного закручуваним почерком та чорним чорнилом. Аж раптом вона здригнулася.
– Що сьогодні за день? Понеділок, адже так? Котра година?
Ґай глянув на годинник у кафе.
– Майже третя. А що?
Луїза
