з багаторічним стажем, яка присвятила себе догляду за хворими та пораненими на війні…
Ґай, прямісінько між суперіндентантом Джарвісом та Гаррі, на одній лавці з інспектором-криміналістом Вайном, щосили дослухався до довгого переліку шляхетних рис бідолашної вбитої медсестри, проте не зводив очей із виснаженої тендітної жінки, яка сиділа на першій лавці. Поруч неї в накрохмаленому білому вбранні чергувала лікарняна медсестра. З другого боку від неї сидів похмурий худорлявий чоловік у зношеному костюмі. Він не торкався до жінки, але частенько на неї поглядав, ніби перевіряючи, чи й досі вона там.
Пасма імлистого сивого волосся спадали з-під простого чорного капелюшка, жінка стискала в руках носовичка, однак очі були сухі, розплющені, немов незрячі, й вона ніяк не реагувала на промову. Навіть коли містер Ґленістер, жестом вказуючи на неї, попросив присяжних не ставити питань «цій бідолашній жінці», аж доки вона на свідчитиме в другому слуханні. Щойно промова добігла кінця, міс Мейбл Роджерс закликали до присяги. Ґай спостерігав за тим, як повільно вона йшла; медсестра весь час підтримувала її за лікоть.
Коронер встановив місце її проживання, місце роботи на посаді старшої сестри в будинку для людей похилого віку, а також те, що з померлою вони були знайомі вже близько двадцяти шести років. Мейбл пояснила, що її подруга також мешкала в притулку Карнфорт і переїхала лише два місяці тому, відколи її демобілізували з активної служби. Вона розповіла, і в голосі не чулося вагання, що загибла мала родичів – брата в Каліфорнії та тітку, кузенів та кузин у Англії.
– Яку вона мала вдачу? Чи була замкнутою? – запитав містер Ґленістер.
– Вона була дуже замкнутою та дуже тихою, але життєрадісною.
– З того що вам відомо, ворогів у неї не було?
– Ні, зовсім ні.
– А чи була вона сильною фізично?
– Ні, я б так не сказала, хоча останніми роками вона зміцніла.
Пан Ґленістер продовжив підтверджувати наступні факти зі справи:
– Неділю, одинадцяте, вона провела з вами?
– Зі мною, але поїхала на день до Тонбриджа і повернулася того ж вечора, що й я.
Міс Роджерс підтвердила, що знала про плани міс Шор зупинитися у друзів у Сент-Леонардсі й провела її до вокзалу Вікторія, де вона сіла на потяг о 15: 20 до площі Воїна. Були й деталізовані запитання про купе, яке вона обрала для своєї подруги, місце для сидіння та багажу, який міс Шор мала із собою. Міс Роджерс підтвердила, що обрала порожнє купе, в якому вони були самі, аж доки незадовго до відправлення туди не зайшов чоловік у коричневому твідовому костюмі.
– Ви також заходили до купе? – запитав коронер.
– Так.
– Ви сиділи там і якийсь час говорили з нею?
– Не впевнена, чи сиділа я, чи стояла, але заходила.
Раптом крізь високий ряд вікон пробилося сонячне світло, відкриваючи хмару диму від сигар над їхніми головами: інспектор-криміналіст
