скидалася на відмовку, а вона теж хотіла подружитися. Але хіба вона може бути друзями з кимось, хто так відрізняється від неї самої? Ненсі мала поставу та ауру впевненості, якої жодна з її подруг не мали школярками. Навіть Дженні.
– Так, але чому тобі схотілося поїхати з Лондона? Навіть не уявляю собі життя там – мені це видається дивовижною розвагою. Тітонька каже, що там є незаміжні жінки, які живуть зовсім самі, ходять до нічних клубів та п’ють шампанське.
Луїза навіть не знайшлася, що й відповісти на це.
– Можливо, але я не одна з них. – Вона підійшла до вікна. – Тут гарно. Ніколи не хотіла б їхати з села.
Вона милувалася красою замерзлого саду з посрібленими травинками та павутиною, яка більше скидалася на величезну сніжинку.
– Коли ти поїдеш додому за речами? – раптом запитала Ненсі.
– Не знаю, десь за тиждень чи два. Мені багато не треба, – обережно промовила Луїза.
– Ні, гадаю, ні. Ти приїхала взагалі з порожніми руками! – засміялася Ненсі, і хоча в її голосі й бриніла нотка кепкування, Луїза знала, що це ненавмисно.
Насправді, Ада запропонувала позичити їй деякі речі до першої зарплатні, аж тоді вона піде й купить усе необхідне. Проте їй не хотілося продовжувати цю розмову, тому Луїза вибачилася й вийшла з кімнати, щоб знайти няню Блор.
Уже скоро Луїза та няня налагодили певний розпорядок, адже найменша дівчинка мала залишатися в ліжку, тому вони разом сиділи в кімнаті, що виходила прямісінько до сходів – гральної, їдальні та вітальні водночас, яка була більше няниною, ніж будь-чиєю, з її особистим переносним годинником на камінній дошці. На стільцях біля вогню вони слухали цокання годинника та розгадували кросворди в «Daily Mirror». У кутку стояв коник-гойдалка, а в іншому – круглий стіл, за яким вони снідали, обідали та пили чай. У коштовному буфеті зберігалося дитяче срібло та порцеляна з червоними трояндами, адже лорд Редесдейл не бачив причин для того, щоб діти за межами їдальні «їли наче дикуни».
Окрім хіба обов’язків у прибиранні, розпалюванні вогню та доставлянні речей із кухні, Луїза зауважила, що поділ праці між нею та нянею відбувся цілком природно. Луїза більше піклувалася про старших дітей, а няня охочіше доглядала немовлят. Вона сиділа в дитячій з Юніті та Деккою, читала їм книжки чи терпляче будувала башти з кубиків, щоб ті їх руйнували. Коли Луїзі випадала хвилинка з ними, їй так і кортіло поцілувати ці пухкенькі щічки, а дитячий лепет дуже швидко поселив у її серці любов до них. Діана та Памела годинами грали в «будиночок» із ляльками, якщо тільки були не в кімнаті для навчання.
Няня наполягала на короткій прогулянці садом двічі на день, на що частенько скаржилися всі діти, окрім Памели. Навіть за паскудної погоди Памела була рада вийти надвір і завжди насолоджувалася щоденним катанням верхи. Їй було суворо заборонено кататися на Рейчел, улюбленій кобилі її старшої сестри, на якій Ненсі, на превеликий жах няні, їздила полювати. Якщо ж Ненсі не каталася верхи, то її часто можна було знайти в бібліотеці,
