у мозок.
– Причина смерті? – запитав коронер.
– Кома через проламаний череп та пошкодження мозку, – відповів лікар Спілсбері.
– Чим, на вашу думку, завдали ці рани?
– Їх завдали дуже точними ударами важким предметом з доволі великою ударною поверхнею.
– Чи міг це бути револьвер?
– Так, товстий кінець револьверу звичайного розміру.
– Можете сказати, скільки їй нанесли ударів?
– Щонайменше три, та могло бути й більше.
– Чи міг якийсь із них спричинити втрату свідомості?
– Так.
– Як гадаєте, після одного з цих ударів леді могла сама сісти так, як її знайшли?
– Ні. Її, певно, силоміць всадовив нападник. Вона не могла сама сісти в таку позу.
Це було дуже цікаво, подумав Ґай: той, хто вдарив її, згодом всадовив жінку та поклав газету їй на коліна, хоча й забув про зламані окуляри на підлозі, якщо тільки вони не зісковзнули, коли потяг рушив. Нападник чомусь хотів, щоб той, хто зайде до купе пізніше, лише через деякий час збагнув, що із міс Шор щось не так. Навіщо? Ґай хотів ретельніше все обміркувати, але змусив себе зосередитися на дізнанні.
Лікар Спілсбері відповідав на наступні запитання спокійним, методичним голосом. Він підтвердив, що зброя зачепила мозок і що це не міг бути звичайний ціпок, так само вона не могла отримати ушкодження вдарившись, коли звісила голову з вікна. Він вважав, що на неї напали, коли вона сиділа. За його словами, він не бачив ознак боротьби, окрім синця на кінчику язика. Залишалося останнє запитання.
– Чи були якісь сліди спроби зґвалтування померлої? – запитав коронер, навіть ще похмуріше, ніж раніше.
– Ні, сер, – сказав лікар Спілсбері.
Міс Роджерс зітхнула з полегшенням, почувши це. Дізнання майже добігло кінця, закінчившись коротким допитом місцевих лікарів. Коронер підбив підсумки, і присяжні за кілька хвилин повернулися з вироком. Попри усі зусилля поліції знайти нападника, Флоренс Найтінґейл Шор вбив невідомий.
Згодом у барі неподалік від суду Джарвіс, Гайт та Вайн топили своє розчарування у келихах пива. Ґай та Гаррі, не забуваючи, що вони й досі на службі й сидять зі своїми керівниками, потягували імбирний ель. Вони заледве промовили хоч слово, але дослухалися до розмов, які, на велике розчарування Ґая, лиш трохи стосувалися справи. Вайн якось пробурмотів щось про випадкове пограбування, що жінка опинилася не в тому місці не в той час і, що найімовірніше, це був якийсь колишній солдат, доведений до відчаю. Гайт та Джарвіс лиш схвально кивнули і зробили ще по одному великому ковтку.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно
